Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

RAB’bin gazap değneği altında acı çeken adam benim.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Beni güttü, Işıkta değil karanlıkta yürüttü.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Evet, dönüp dönüp bütün gün bana elini kaldırıyor.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Etimi, derimi yıprattı, kemiklerimi kırdı.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Beni kuşattı, Acı ve zahmetle sardı çevremi.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Çoktan ölmüş ölüler gibi Beni karanlıkta yaşattı.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Çevreme duvar çekti, dışarı çıkamıyorum, Zincirimi ağırlaştırdı.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Feryat edip yardım isteyince de Duama set çekiyor.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Yontma taşlarla yollarımı kesti, Dolaştırdı yollarımı.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Benim için O pusuya yatmış bir ayı, Gizlenmiş bir aslandır.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Yollarımı saptırdı, paraladı, Mahvetti beni.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Yayını gerdi, okunu savurmak için Beni nişangah olarak dikti.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Oklarını böbreklerime sapladı.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Halkımın önünde gülünç düştüm, Gün boyu alay konusu oldum türkülerine.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Beni acıya doyurdu, Bana doyasıya pelinsuyu içirdi.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Dişlerimi çakıl taşlarıyla kırdı, Kül içinde diz çöktürdü bana.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Esenlik yüzü görmedi canım, Mutluluğu unuttum.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Bu yüzden diyorum ki, “Dermanım tükendi, RAB’den umudum kesildi.”

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Acımı, başıboşluğumu, Pelinotuyla ödü anımsa!

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Hâlâ onları düşünmekte Ve sıkılmaktayım.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Ama şunu anımsadıkça umutlanıyorum:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

RAB’bin sevgisi hiç tükenmez, Merhameti asla son bulmaz;

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Her sabah tazelenir onlar, Sadakatin büyüktür.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

“Benim payıma düşen RAB’dir” diyor canım, “Bu yüzden O’na umut bağlıyorum.”

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

RAB kendisini bekleyenler, O’nu arayan canlar için iyidir.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

RAB’bin kurtarışını sessizce beklemek iyidir.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

İnsan için boyunduruğu gençken taşımak iyidir.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

RAB insana boyunduruk takınca, İnsan tek başına oturup susmalı;

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Umudunu kesmeden yere kapanmalı,

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Kendisine vurana yanağını dönüp Utanca doymalı;

Бо Господь не навіки ж покине!

Çünkü Rab kimseyi sonsuza dek geri çevirmez.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Dert verse de, Büyük sevgisinden ötürü yine merhamet eder;

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Çünkü isteyerek acı çektirmez, İnsanları üzmez.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Ülkedeki bütün tutsakları ayak altında ezmeyi,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Yüceler Yücesi’nin huzurunda insan hakkını saptırmayı,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Davasında insana haksızlık etmeyi Rab doğru bulmaz.

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Rab buyurmadıkça kim bir şey söyler de yerine gelir?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

İyilikler gibi felaketler de Yüceler Yücesi’nin ağzından çıkmıyor mu?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

İnsan, yaşayan insan Niçin günahlarının cezasından yakınır?

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Davranışlarımızı sınayıp gözden geçirelim, Yine RAB’be dönelim.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Ellerimizin yanısıra yüreklerimizi de göklerdeki Tanrı’ya açalım:

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

“Biz karşı çıkıp başkaldırdık, Sen bağışlamadın.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Öfkeyle örtünüp bizi kovaladın, Acımadan öldürdün.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Dualar sana erişmesin diye Bulutları örtündün.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Uluslar arasında bizi pisliğe, süprüntüye çevirdin.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Düşmanlarımızın hepsi bizimle alay etti.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Dehşet ve çukur, kırgın ve yıkım çıktı önümüze.”

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Kırılan halkım yüzünden Gözlerimden sel gibi yaşlar akıyor.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Durup dinmeden yaş boşanıyor gözümden,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

RAB göklerden bakıp görünceye dek.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Kentimdeki kızların halini gördükçe Yüreğim sızlıyor.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Boş yere bana düşman olanlar bir kuş gibi avladılar beni.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Beni sarnıca atıp öldürmek istediler, Üzerime taş attılar.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Sular başımdan aştı, “Tükendim” dedim.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Sarnıcın dibinden seni adınla çağırdım, ya RAB;

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Sesimi, “Ahıma, çağrıma kulağını kapama!” dediğimi duydun.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Seni çağırınca yaklaşıp, “Korkma!” dedin.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Davamı sen savundun, ya Rab, Canımı kurtardın.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Bana yapılan haksızlığı gördün, ya RAB, Davamı sen gör.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Benden nasıl öç aldıklarını, Bana nasıl dolap çevirdiklerini gördün.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Aşağılamalarını, ya RAB, Çevirdikleri bütün dolapları, Bana saldıranların dediklerini, Gün boyu söylendiklerini duydun.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Aşağılamalarını, ya RAB, Çevirdikleri bütün dolapları, Bana saldıranların dediklerini, Gün boyu söylendiklerini duydun.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Oturup kalkışlarına bak, Alay konusu oldum türkülerine.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Yaptıklarının karşılığını ver, ya RAB.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

İnat etmelerini sağla, Lanetin üzerlerinden eksilmesin.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Göklerinin altından öfkeyle kovala, yok et onları, ya RAB.