Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Jeg er den mann som har sett elendighet under hans vredes ris.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Mig har han ledet og ført i mørke og ikke i lys.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Bare mot mig vender han atter og atter sin hånd den hele dag.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Han lot mitt kjøtt og min hud fortæres; han knuste mine ben.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Han bygget en mur mot mig og omringet mig med bitterhet og møie.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

På mørke steder lot han mig bo som de for lenge siden døde.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Han murte igjen for mig, så jeg ikke kan komme ut; han gjorde mine lenker tunge.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Om jeg enn ropte og skrek, lukket han sitt øre for min bønn.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Han tilmurte mine veier med hugne stener, mine stier gjorde han krokete.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

En lurende bjørn var han mot mig, en løve i skjul.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Mine veier gjorde han til avveier, han sønderrev mig og ødela mig.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Han spente sin bue og stilte mig op til mål for sin pil.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Han lot sitt koggers sønner fare inn i mine nyrer.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Jeg er blitt til latter for alt mitt folk, til en spottesang for dem hele dagen.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Han mettet mig med bitre urter, han gav mig rikelig malurt å drikke.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Han knuste mine tenner, han gav mig småsten å ete, han trykte mig ned i asken.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Du forkastet mig og tok bort min fred; jeg glemte det som godt er,

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

og jeg sa: Det er forbi med min kraft og mitt håp til Herren.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Kom i hu min elendighet og min landflyktighet - malurt og galle!

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Min sjel kommer det i hu og er nedbøiet i mig.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Dette vil jeg ta mig til hjerte, derfor vil jeg håpe:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Herrens miskunnhet er det at det ikke er forbi med oss; for hans barmhjertighet har ennu ikke ende.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Den er ny hver morgen, din trofasthet er stor.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Herren er min del, sier min sjel; derfor håper jeg på ham.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Herren er god mot dem som bier efter ham, mot den sjel som søker ham.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Det er godt at en bier i stillhet efter Herrens frelse.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Det er godt for en mann at han bærer åk i sin ungdom,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

at han sitter ene og tier, når han legger byrder på ham,

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

at han trykker sin munn i støvet og sier: Kanskje det ennu er håp -

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

at han vender sitt kinn til den som slår ham, lar sig mette med hån.

Бо Господь не навіки ж покине!

For Herren forkaster ikke til evig tid,

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

men om han bedrøver, så forbarmer han sig igjen efter sin rike miskunnhet;

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

for det er ikke av hjertet han plager eller bedrøver menneskenes barn.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Når nogen knuser alle jordens fanger under sine føtter,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

bøier mannens rett for den Høiestes åsyn

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

eller gjør en mann urett i hans sak - mon Herren ikke ser det?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Hvem talte så det skjedde, uten at Herren bød det?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Er det ikke fra den Høiestes munn både de onde og de gode ting utgår?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Hvorfor klager et menneske som lever? Enhver klage over sin egen synd!

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

La oss ransake våre veier og granske dem, og la oss vende om til Herren!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

La oss løfte vårt hjerte og våre hender til Gud i himmelen!

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Vi har syndet og vært gjenstridige; du har ikke tilgitt.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Du innhyllet dig i vrede og forfulgte oss; du slo ihjel, du sparte ikke.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Du innhyllet dig i skyer, så ingen bønn trengte igjennem.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Til skarn og utskudd gjorde du oss midt iblandt folkene.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

De spilte op sin munn mot oss alle våre fiender.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Gru og grav er blitt oss til del, ødeleggelse og undergang.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Bekker av tårer rinner fra mitt øie fordi mitt folks datter er gått under.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Mitt øie rinner og har ikke ro, det får ingen hvile,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

før Herrens øie ser ned fra himmelen.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Mitt øie volder min sjel smerte for alle min stads døtres skyld.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Hårdt jaget de mig som en fugl de som var mine fiender uten årsak.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

De vilde gjøre ende på mitt liv, de vilde kaste mig i brønnen, og de kastet sten på mig.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Vannene strømmet over mitt hode; jeg sa: Jeg er fortapt.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Jeg påkalte ditt navn, Herre, fra den dypeste brønn.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Du hørte min røst; lukk ikke ditt øre for mitt rop, men la mig få lindring!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Du var nær den dag jeg kalte på dig; du sa: Frykt ikke!

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Herre, du har ført min sjels sak, du har frelst mitt liv.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Herre, du har sett den urett jeg har lidt; døm i min sak!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Du har sett all deres hevn, alle deres onde råd mot mig.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Du har hørt deres hån, Herre, alle deres onde råd mot mig,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

mine motstanderes tale og deres tanker mot mig den hele dag.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Akt på dem når de sitter, og når de står op! De synger spottesanger om mig.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Du vil gjøre gjengjeld mot dem, Herre, efter deres henders gjerning.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Du vil legge et dekke over deres hjerte, din forbannelse vil bli dem til del.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Du vil forfølge dem i vrede og ødelegge dem, så de ikke mere finnes under Herrens himmel.