Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Én vagyok az az ember, a ki nyomorúságot látott az ő haragjának vesszeje miatt.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Engem vezérlett és járatott sötétségben és nem világosságban.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Bizony ellenem fordult, *ellenem* fordítja kezét minden nap.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Megfonnyasztotta testemet és bőrömet, összeroncsolta csontjaimat.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

*Erősséget* épített ellenem és körülvett méreggel és fáradsággal.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Sötét helyekre ültetett engem, mint az örökre meghaltakat.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Körülkerített, hogy ki ne mehessek, nehézzé tette lánczomat.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Sőt ha kiáltok és segítségül hívom is, nem hallja meg imádságomat.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Elkerítette az én útaimat terméskővel, ösvényeimet elforgatta.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Ólálkodó medve ő nékem *és* lesben álló oroszlán.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Útaimat elterelte, és darabokra vagdalt és elpusztított engem!

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Kifeszítette kézívét, és a nyíl elé czélul állított engem!

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Veséimbe bocsátotta tegzének fiait.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Egész népemnek csúfjává lettem, és gúnydalukká napestig.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Eltöltött engem keserűséggel, megrészegített engem ürömmel.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

És kova-kővel tördelte ki fogaimat; porba tiprott engem.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

És kizártad lelkem a békességből; elfeledkeztem a jóról.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

És mondám: Elveszett az én erőm és az én reménységem az Úrban.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Emlékezzél meg az én nyomorúságomról és eltapodtatásomról, az ürömről és a méregről!

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Vissza-visszaemlékezik, és megalázódik bennem az én lelkem.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Ezt veszem szívemre, azért bízom.

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Az Úr kegyelmessége az, hogy még nincsen végünk; mivel nem fogyatkozik el az ő irgalmassága!

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Minden reggel meg-megújul; nagy a te hűséged!

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Az Úr az én örökségem, mondja az én lelkem, azért benne bízom.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Jó az Úr azoknak, a kik várják őt; a léleknek, a mely keresi őt.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Jó várni és megadással lenni az Úr szabadításáig.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Jó a férfiúnak, ha igát visel ifjúságában.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Egyedül ül és hallgat, mert felvette magára.

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Porba teszi száját, *mondván:* Talán van *még* reménység?

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Orczáját tartja az őt verőnek, megelégszik gyalázattal.

Бо Господь не навіки ж покине!

Mert nem zár ki örökre az Úr.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Sőt, ha megszomorít, meg is vígasztal az ő kegyelmességének gazdagsága szerint.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Mert nem szíve szerint veri és szomorítja meg az embernek fiát.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Hogy lábai alá tiporja valaki a föld minden foglyát;

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Hogy elfordíttassék az ember ítélete a Magasságosnak színe előtt;

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Hogy elnyomassék az ember az ő peres dolgában: ezt az Úr nem nézi el.

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Kicsoda az, a ki szól és meglesz, ha nem parancsolja az Úr?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

A Magasságosnak szájából nem jő ki a gonosz és a jó.

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Mit zúgolódik az élő ember? Ki-ki a maga bűneiért *bűnhődik.*

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Tudakozzuk a mi útainkat és vizsgáljuk meg, és térjünk az Úrhoz.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Emeljük fel szíveinket kezeinkkel egyetemben Istenhez az égben.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Mi voltunk gonoszok és pártütők, azért nem bocsátottál meg.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Felöltötted a haragot és üldöztél minket, öldököltél, nem kiméltél.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Felöltötted a felhőt, hogy hozzád ne jusson az imádság.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Sepredékké és útálattá tettél minket a népek között.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Feltátotta száját ellenünk minden ellenségünk.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Rettegés és tőr van mi rajtunk, pusztulás és romlás.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Víz-patakok folynak alá az én szememből népem leányának romlása miatt.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Szemem csörgedez és nem szünik meg, nincs pihenése,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Míg ránk nem tekint és meg nem lát az Úr az égből.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Szemem bánatba ejté lelkemet városomnak minden leányáért.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Vadászva vadásztak reám, mint valami madárra, ellenségeim ok nélkül.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Veremben fojtották meg életemet, és követ hánytak rám.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Felüláradtak a vizek az én fejem felett; mondám: Kivágattam!

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Segítségül hívtam a te nevedet, oh Uram, a legalsó veremből.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Hallottad az én szómat; ne rejtsd el füledet sóhajtásom és kiáltásom elől.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Közelegj hozzám, mikor segítségül hívlak téged; mondd: Ne félj!

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Pereld meg Uram lelkemnek perét; váltsd meg életemet.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Láttad, oh Uram, az én bántalmaztatásomat; ítéld meg ügyemet.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Láttad minden bosszúállásukat, minden ellenem való gondolatjokat.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Hallottad Uram az ő szidalmazásukat, minden ellenem való gondolatjokat;

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Az ellenem támadóknak ajkait, és ellenem való mindennapi szándékukat.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Tekintsd meg leülésöket és felkelésöket; én vagyok az ő gúnydaluk.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Fizess meg nékik, Uram, az ő kezeiknek munkája szerint.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Adj nékik szívbeli konokságot; átkodul reájok.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Üldözd haragodban, és veszesd el őket az Úr ege alól!