Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Minä olen mies, jonka viheliäisyyttä nähdä täytyy hänen hirmuisuutensa vitsan kautta.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Hän johdatti minua ja vei pimeyteen ja ei valkeuteen.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Hän on kätensä kääntänyt minua vastaan, ja toimittaa toisin aina minun kanssani.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Hän on tehnyt lihani ja nahkani vanhaksi, ja luuni musertanut.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Hän rakensi minua vastaan, ja sapella ja vaivalla hän minua kääri.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Hän on minut pannut pimeyteen, niinkuin aikaa kuolleet.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Hän on minut muurannut sisälle, etten minä pääse ulos, ja minut kovaan jalkapuuhun pannut.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Ja vaikka minä huudan ja parun, niin hän kuitenkin korvansa tukitsee minun rukouksestani.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Hän on muurannut tieni kiinni vuojonkivillä, ja polkuni sulkenut.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Hän on väijynyt minua niinkuin karhu, niinkuin jalopeura salaisuudessa.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Hän on minun antanut tieltä eksyä, ja minut repinyt säpäleiksi, ja minut autioksi tehnyt.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Hän on joutsensa jännittänyt, ja asettanut minun nuolella tarkoitettavaksi.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Hän ampui minun munaskuihini viinensä nuolet.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Minä olen kaiken minun kansani nauru, ja heidän jokapäiväinen virtensä.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Hän on haikeudella minut ravinnut, ja koiruoholla juovuttanut.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Hän on hampaani somerolla rikki musertanut, hän kieritti minun tuhassa.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Minun sieluni on ajettu pois rauhasta, minun täytyy hyvän unohtaa.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Minä sanoin: minun voimani ja minun toivoni Herran päälle on kadonnut.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Muista siis, kuinka minä niin raadollinen ja hyljätty, koiruoholla ja sapella juotettu olen.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Minun sieluni sen kyllä muistaa, ja sitä itsellensä tutkistelee.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Minä panen sen sydämeeni; sentähden minä vielä nyt toivon.

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Herran laupiudesta se on, ettemme ratki hukkuneet; ei hänen laupiutensa vielä loppunut.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Vaan joka huomen se on uusi, ja sinun uskollisuutes on suuri.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Herra on minun osani, sanoo minun sieluni; sentähden tahdon minä häneen toivoa.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Herra on hyvä niille, jotka häneen toivovat, ja niille sieluille, jotka häntä kysyvät.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Hyvä on olla kärsivällisenä ja Herralta apua toivoa.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Hyvä on ihmiselle ijestä kantaa nuoruudessansa;

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Että hän istuu yksinänsä, on vaiti, kuin jotakin hänen päällensä tulee,

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Ja panee suunsa tomuun, ja odottaa toivoa,

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Ja antaa löydä poskillensa, ja paljon pilkkaa kärsii.

Бо Господь не навіки ж покине!

Sillä ei Herra syökse pois ijankaikkisesti.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Vaan hän saattaa murheelliseksi, ja taas armahtaa suuresta laupiudestansa.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Sillä ei hän sydämestänsä ihmisiä kurita eikä murheesen saata,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Niinkuin hän tahtois raadolliset maan päällä ratki jalkainsa alla polkea,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Ja antais jonkun miehen oikeuden Ylimmäisen edessä tulla käännetyksi pois,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Ja ihmistä väärin tuomita asiassansa, niinkuin ei Herra sitä näkisikään.

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Kuka tohtii siis sanoa: senkaltaiset tapahtuvat ilman Herran käskyä?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Eikö paha ja hyvä tule Korkeimman suusta?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Miksi siis ihmiset nurisevat eläissänsä? Jokainen nuriskaan syntejänsä vastaan.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Tutkistelkaamme ja etsikäämme meidän menoamme, ja palatkaamme Herran tykö.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Nostakaamme meidän sydämemme ja kätemme taivaasen päin, Jumalan tykö.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Me, me olemme syntiä tehneet ja kovakorvaiset olleet; (sentähden) et sinä säästänytkään.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Vaan sinä olet vihalla meitä peittänyt ja vainonnut, ja armottomasti surmannut.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Sinä verhoitit itses pilvellä, ettei rukous päässyt sen lävitse.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Sinä olet meitä tunkioksi ja saastaisuudeksi kansain seassa tehnyt.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Kaikki meidän vihollisemme ovat suutansa ammottaneet meitä vastaan.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Me painetaan alas ja rangaistaan pelvolla ja ahdistuksella.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Minun silmäni vuotavat vesi-ojia minun kansani tyttären surkeuden tähden.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Minun silmäni vuotavat ja ei taida lakata; ei he asetu,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Siihenasti että Herra katsoo taivaasta alas ja näkee.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Minun silmäni kuluttaa minulta elämäni kaikkein minun kaupunkini tytärten tähden.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Minun viholliseni ovat minua kovin ajaneet takaa, niinkuin lintua ilman syytä.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

He ovat minun elämäni kuoppaan salvanneet, ja heittäneet kiven minun päälleni.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Ovat myös vedet minun pääni ylitse käyneet; niin minä sanoin: nyt minä ratki hukassa olen.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Minä huusin avukseni sinun nimeäs, Herra, alhaalta kuopasta;

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ja sinä kuulit minun ääneni, älä korvias kätke minun huokauksestani ja huudostani.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Sinä lähenet kuin minä sinua huudan, ja sanot: älä pelkää.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Sinä, Herra, ratkaiset minun sieluni asian, ja lunastat minun henkeni.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Herra katso, kuinka minulle niin vääryyttä tehdään, ja tuomitse minun oikeuteni.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Sinä näet kaikki heidän kostonsa ja kaikki heidän ajatuksensa minusta.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Herra, sinä kuulet heidän pilkkansa ja kaikki heidän ajatuksensa minua vastaan,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Minun vainollisteni huulet ja heidän neuvonsa minua vastaan yli päivää.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Katso, kuin he istuvat eli nousevat, niin he minusta virsiä laulavat.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Kosta heille, Herra, niinkuin he ansainneet ovat, heidän kättensä töiden jälkeen.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Anna heidän sydämensä vavista ja sinun kiroustas tuta.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Vainoo heitä hirmuisuudella, ja hukuta heitä Herran taivaan alta.