Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,
من آن کسی هستم که چوب مجازات خدا را خورده‌ام.
Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...
او مرا به اعماق تاریکی برده
Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...
و تمام روز دست خود را برضد من بلند کرده است.
Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,
گوشت و پوستِ بدن مرا فرتوت ساخته و استخوانهایم را شکسته است.
обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
مرا با سختی و مشقّت محاصره کرده
у темноті мене посадив, мов померлих давно...
و مانند کسی‌که سالها پیش مرده باشد، در تاریکی نشانده است.
Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...
دیواری به دورم کشیده و مرا با زنجیرهای سنگین بسته است و نمی‌توانم فرار کنم.
І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...
برای کمک التماس می‌کنم، امّا او دعایم را نمی‌پذیرد.
Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...
راه مرا از هر طرف با دیوارهای سنگی بسته و آن را پُر پیچ و خم ساخته است.
Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
او مانند خرسی در کمین من نشسته و مثل شیری برای حمله به من آماده است.
Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
مرا از راهم به گوشه‌ای برده و پاره پاره‌ام نمود و ترک گفت.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,
کمان خود را کشید و مرا هدف تیرهای خود قرار داد.
пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...
تیرهایش به اعماق قلبم فرو رفت.
Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...
مردم مرا مسخره می‌کنند و تمام روز به من می‌خندند.
Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...
با سختی‌ها و مصیبت‌ها زندگی را برای من تلخ ساخته است.
І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
رویم را به خاک مالید و دندانهایم را با سنگها شکست.
і душа моя спокій згубила, забув я добро...
سعادت و سلامتی را از من گرفته است.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...
گفتم: «شوکت و جلال من از بین رفت و امید من از خداوند قطع گردید.»
Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,
وقتی آوارگی و مصیبت‌های خود را به یاد می‌آورم، زندگی به کامم تلخ می‌شود.
душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...
همیشه به آنها فکر می‌کنم و روحم پریشان می‌گردد.
Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:
امّا با این‌همه وقتی رنج‌هایم به یادم می‌آورم، نومید نمی‌شوم،
Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,
زیرا محبّت خداوند پایدار و رحمت او بی‌پایان است.
нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!
آنها هر صبح تازه می‌باشند و وفاداری او عظیم می‌باشد.
Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!
خداوند همه‌چیز من است، پس بر او امید دارم.
Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
خداوند بر تمام کسانی‌که بر او توکّل دارند و طالب او می‌باشند، مهربان است.
Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
پس بهتر است که با صبر منتظر باشیم تا خداوند ما را نجات دهد.
Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,
چه نیکوست که در هنگام جوانی صبر و تحمّل را بیاموزیم.
нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;
وقتی گرفتار مصیبتی از جانب خداوند می‌شویم، باید خاموش و تنها بنشینیم؛
хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;
و در حضور خداوند به خاک بیافتیم، شاید هنوز امیدی باقی باشد.
хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...
وقتی کسی بخواهد ما را بزند، صورت خود را جلو بیاوریم و وقتی به ما اهانت می‌کنند، تحمّل کنیم.
Бо Господь не навіки ж покине!
زیرا خداوند ما را برای همیشه ترک نمی‌کند.
Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,
هرچند خداوند غم و اندوه را بر سر ما بیاورد، ولی از روی محبّت سرشار خود بر ما رحمت خواهد کرد.
бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
خداوند از غم و اندوه ما خشنود نمی‌گردد.
Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,
وقتی اسیران و ستمدیدگان ما پایمال می‌شوند؛
щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
هنگامی‌که حقّی را که خدا به ما داده است، پایمال می‌گردد؛
щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
و زمانی که در حق شخصی در دادگاه بی‌عدالتی می‌شود، خدا همه را می‌بیند.
Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?
هیچ امری بدون اراده و رضای خداوند انجام نمی‌شود.
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?
خیر و شر، تنها به فرمان خداوند متعال واقع می‌شود.
Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
پس چرا وقتی به‌خاطر گناهان خود مجازات می‌شویم، شکایت کنیم؟
Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
بیایید رفتار خود را بسنجیم و به سوی خداوند بازگردیم.
підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
بیایید با تمام قلب، دست دعا به سوی خدایی که در آسمانهاست بلند کنیم،
Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,
و بگوییم: «خداوندا، ما گناهکاریم و از فرمان تو سرکشی کرده‌ایم و تو ما را نبخشیده‌ای.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
«بر ما غضب کردی و ما را کُشتی، رحمت تو به وسیلهٔ خشمت پنهان گشت.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...
چون بر ما خشمگین بودی، خود را از ما پنهان کردی تا دعاهای ما به حضور تو نرسد.
Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
تو ما را پیش مردم جهان همچون خاکروبه و زباله ساختی.
наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
«تمام دشمنان ما، ما را تحقیر می‌کنند.
страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...
با هلاکت و نابودی روبه‌رو شده‌ایم و ترس و وحشت ما را فراگرفته است.
Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...
به‌خاطر نابودی قومم، سیل اشک از چشمانم جاریست.
Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,
«پیوسته اشک می‌ریزم
аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,
تا خداوند از آسمان به پایین بنگرد و ما را ببیند.
моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...
وقتی می‌بینم چه بلایی بر سر دختران شهر من آمده است، دلم از غصّه ریش‌ریش می‌شود.
Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
«دشمنان بدون هیچ دلیلی مرا مثل پرنده به دام انداختند.
життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...
مرا زنده در چاه انداختند و سنگی بر سر آن گذاشتند.
Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...
آب از سرم گذشت و فکر کردم که بزودی خواهم مرد.
Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
«خداوندا، از ته چاه تو را طلبیدم.
Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
فریاد مرا شنیدی و به ناله‌های من گوش دادی.
Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!
وقتی به حضور تو دعا کردم، آمدی و گفتی: 'نترس!'
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
«خداوندا، تو از حق من دفاع کردی و از مرگ نجاتم دادی.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!
تو ای خداوند، شاهد ظلم‌هایی که در حق من کردند، بودی؛ پس به داد من برس و خودت داوری کن.
Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
تو می‌دانی که دشمنانم همه از من نفرت دارند و برضد من دسیسه می‌چینند.
Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
«خداوندا، تو شنیده‌ای که آنها چگونه به من اهانت کرده و برضد من توطئه چیده‌اند.
мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...
دشمنانم تمام روز دربارهٔ من سخنان بد می‌گویند و برای آزار من نقشه می‌کشند.
Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!
در همه حال به من می‌خندند و مسخره‌ام می‌کنند.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
«خداوندا، آنها را به سزای کارهایشان برسان.
Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
آنها را لعنت کن تا گرفتار غم و درد شوند.
Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!
با خشم و غضب آنها را تعقیب کن و از روی زمین نابود ساز.»