Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Jeg er den, der så nød ved hans vredes ris,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

mig har han ført og ledt i det tykkeste Mulm,

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

ja, Hånden vender han mod mig Dagen lang.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Mit Bød og min Hud har han opslidt, brudt mine Ben,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

han mured mig inde, omgav mig med Galde og Møje,

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

lod mig bo i Mørke som de, der for længst er døde.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Han har spærret mig inde og lagt mig i tunge Lænker.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Om jeg end råber og skriger, min Bøn er stængt ude.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Han spærred mine Veje med Kvader, gjorde Stierne kroge.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Han blev mig en lurende Bjørn, en Løve i Baghold;

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

han ledte mig vild, rev mig sønder og lagde mig øde;

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

han spændte sin Bue; lod mig være Skive for Pilen.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Han sendte sit Koggers Sønner i Nyrerne på mig;

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

hvert Folk lo mig ud og smæded mig Dagen lang,

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

med bittert mætted han mig, gav mig Malurt at drikke.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Mine Tænder lod han bide i Flint, han trådte mig i Støvet;

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

han skilte min Sjæl fra Freden, jeg glemte Lykken

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

og sagde: "Min Livskraft, mit Håb til HERREN er ude."

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

At mindes min Vånde og Flakken er Malurt og Galde;

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

min Sjæl, den mindes det grant den grubler betynget.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Det lægger jeg mig på Sinde, derfor vil jeg håbe:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

HERRENs Miskundhed er ikke til Ende, ikke brugt op,

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

hans Nåde er ny hver Morgen, hans Trofasthed stor.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Min Del er HERREN, (siger min Sjæl,) derfor håber jeg på ham.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Dem, der bier på HERREN, er han god, den Sjæl, der ham søger;

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

det er godt at håbe i Stilhed på HERRENs Frelse,

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

godt for en Mand, at han bærer Åg i sin Ungdom.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Han sidde ensom og tavs, når han lægger det på ham;

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

han trykke sin Mund mod Støvet, måske er der Håb.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Række Kind til den, der slår ham, mættes med Hån.

Бо Господь не навіки ж покине!

Thi Herren bortstøder ikke for evigt,

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

har han voldt Kvide, så ynkes han, stor er hans Nåde;

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

ej af Hjertet plager og piner han Menneskens Børn.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Når Landets Fanger til Hobe trædes under Fod,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

når Mandens Ret for den Højestes Åsyn bøjes,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

når en Mand lider Uret i sin Sag mon Herren ej ser det?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Hvo taler vel, så det sker, om ej Herren byder?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Kommer ikke både ondt og godt fra den Højestes Mund?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Over hvad skal den levende sukke? Hver over sin Synd!

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Lad os ransage, granske vore Veje og vende os til HERREN,

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

løfte Hænder og Hjerte til Gud i Himlen;

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

vi syndede og stod imod, du tilgav ikke,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

men hylled dig i Vrede, forfulgte os, dræbte uden Skånsel,

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

hylled dig i Skyer, så Bønnen ej nåed frem;

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

til Skarn og til Udskud har du gjort os midt iblandt Folkene.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

De opspærred Munden imod os, alle vore Fjender.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Vor Lod blev Gru og Grav og Sammenbruds Øde;

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Vandstrømme græder mit Øje, mit Folk brød sammen.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Hvileløst strømmer mit Øje, det kender ej Ro,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

før HERREN skuer ned fra Himlen, før han ser til.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Synet af Byens Døtre piner min Sjæl.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Jeg joges som en Fugl af Fjender, hvis Had var grundløst,

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

de spærred mig inde i en Grube, de stenede mig;

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Vand strømmed over mit Hoved, jeg tænkte: "Fortabt!"

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Dit Navn påkaldte jeg, HERRE, fra Grubens Dyb;

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

du hørte min Røst: "O, gør dig ej døv for mit Skrig!"

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Nær var du den Dag jeg kaldte, du sagde: "Frygt ikke!"

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Du førte min Sag, o Herre, genløste mit Liv;

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

HERRE, du ser, jeg lider Uret. skaf mig min Ret!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Al deres Hævnlyst ser du, alle deres Rænker,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

du hører deres Smædeord HERRE, deres Rænker imod mig,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

mine Fjenders Tale og Tanker imod mig bestandig.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Se dem, når de sidder eller står, deres Nidvise er jeg.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Dem vil du gengælde, HERRE, deres Hænders Gerning,

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

gør deres Hjerte forhærdet din Forbandelse over dem!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

forfølg dem i Vrede, udryd dem under din Himmel.