Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Já jsem muž okoušející trápení od metly rozhněvání Božího.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Zahnal mne, a uvedl do tmy a ne k světlu.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Toliko proti mně se postavuje, a obrací ruku svou přes celý den.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Uvedl sešlost na tělo mé a kůži mou, a polámal kosti mé.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Zastavěl mne a obklíčil přeodpornou hořkostí.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Postavil mne v tmavých místech jako ty, kteříž již dávno zemřeli.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Ohradil mne, abych nevyšel; obtížil ocelivý řetěz můj.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

A jakžkoli volám a křičím, zacpává uši před mou modlitbou.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Ohradil cesty mé tesaným kamenem, a stezky mé zmátl.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Jest nedvěd číhající na mne, lev v skrejších.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Cesty mé stočil, anobrž roztrhal mne, a na to mne přivedl, abych byl pustý.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Natáhl lučiště své, a vystavil mne za cíl střelám.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Postřelil ledví má střelami toulu svého.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Jsem v posměchu se vším lidem svým, a písničkou jejich přes celý den.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Sytí mne hořkostmi, opojuje mne pelynkem.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Nadto potřel o kameníčko zuby mé, vrazil mne do popela.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Tak jsi vzdálil, ó Bože, duši mou od pokoje, až zapomínám na pohodlí,

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

A říkám: Zahynulatě síla má i naděje má, kterouž jsem měl v Hospodinu.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

A však duše má rozvažujíc trápení svá a pláč svůj, pelynek a žluč,

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Rozvažujíc to ustavičně, ponižuje se ve mně.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

A přivodě sobě to ku paměti, (naději mám),

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Že veliké jest milosrdenství Hospodinovo, když jsme do konce nevyhynuli. Nepřestávajíť zajisté slitování jeho,

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Ale nová jsou každého jitra; převeliká jest pravda tvá.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Díl můj jest Hospodin, říká duše má; protož naději mám v něm.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Dobrý jest Hospodin těm, jenž očekávají na něj, duši té, kteráž ho hledá.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Dobré jest trpělivě očekávajícímu na spasení Hospodinovo.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Dobré jest muži tomu, kterýž by nosil jho od dětinství svého,

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Kterýž by pak byl opuštěn, trpělivě se má v tom, což na něj vloženo,

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Dávaje do prachu ústa svá, až by se ukázala naděje,

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Nastavuje líce tomu, kdož jej bije, a sytě se potupou.

Бо Господь не навіки ж покине!

Neboť nezamítá Pán na věčnost;

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Nýbrž ačkoli zarmucuje, však slitovává se podlé množství milosrdenství svého.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Netrápíť zajisté z srdce svého, aniž zarmucuje synů lidských.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Aby kdo potíral nohama svýma všecky vězně v zemi,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Aby nespravedlivě soudil muže před oblíčejem Nejvyššího,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Aby převracel člověka v při jeho, Pán nelibuje.

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Kdo jest, ješto když řekl, stalo se něco, a Pán nepřikázal?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Z úst Nejvyššího zdali nepochází zlé i dobré?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Proč by tedy sobě stýskal člověk živý, muž nad kázní za hříchy své?

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Zpytujme raději a ohledujme cest našich, a navraťme se až k Hospodinu.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Pozdvihujme srdcí i rukou svých k Bohu silnému v nebe.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Myť jsme se zpronevěřili, a zpurní jsme byli, protož ty neodpouštíš.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Obestřels se hněvem a stiháš nás, morduješ a nešanuješ.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Obestřels se oblakem, aby nemohla proniknouti k tobě modlitba.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Za smeti a povrhel položil jsi nás u prostřed národů těchto.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Rozdírají na nás ústa svá všickni nepřátelé naši.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Strach a jáma potkala nás, zpuštění a setření.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Potokové vod tekou z očí mých pro potření dcery lidu mého.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Oči mé slzí bez přestání, proto že není žádného odtušení,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Ažby popatřil a shlédl Hospodin s nebe.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Oči mé rmoutí duši mou pro všecky dcery města mého.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Loviliť jsou mne ustavičně, jako ptáče, nepřátelé moji bez příčiny.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Uvrhli do jámy život můj, a přimetali mne kamením.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Rozvodnily se vody nad hlavou mou, řekl jsem: Jižtě po mně.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Vzývám jméno tvé, ó Hospodine, z jámy nejhlubší.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Hlas můj vyslýchával jsi; nezacpávejž ucha svého před vzdycháním mým a voláním mým.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

V ten den, v němž jsem tě vzýval, přicházeje, říkávals: Neboj se.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Pane, zasazuje se o při duše mé, vysvobozoval jsi život můj.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Vidíš, ó Hospodine, převrácenost, kteráž se mně děje, dopomoziž mi k spravedlnosti.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Vidíš všecko vymstívání se jejich, všecky úklady jejich proti mně.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Slýcháš utrhání jejich, ó Hospodine, i všecky obmysly jejich proti mně,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Řeči povstávajících proti mně, a přemyšlování jejich proti mně přes celý den.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Pohleď, jak při sedání jejich i povstání jejich jsem písničkou jejich.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Dej jim odplatu, Hospodine, podlé díla rukou jejich.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Dej jim zatvrdilé srdce a prokletí své na ně.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Stihej v prchlivosti, a vyhlaď je, ať nejsou pod nebem tvým.