Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Аз съм човекът, който видя скръб от тоягата на Неговата ярост.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Мен Той води и отведе в тъмнина, а не в светлина.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Само против мен обръща непрекъснато ръката Си цял ден.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Състари плътта ми и кожата ми, строши костите ми.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Загради ме и ме обкръжи с горчивина и мъка.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Сложи ме да живея в тъмнина като отдавна умрелите.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Обгради ме и не мога да изляза, утежни бронзовите ми окови.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Също и когато викам и ридая, спира молитвата ми.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Прегради пътищата ми с дялани камъни, изкриви пътеките ми.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Стана ми като мечка в засада, като лъв в скришни места.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Отби настрана пътищата ми и ме разкъса, опустоши ме.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Опъна лъка Си и ме постави като прицел на стрела.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Заби в бъбреците ми стрелите на колчана Си.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Станах за присмех на целия си народ и за тяхна подигравателна песен цял ден.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Насити ме с горчивини, напи ме с пелин.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Строши зъбите ми с кремък, стъпка ме в праха.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Отблъснал си душата ми от мира, забравих благоденствието.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

И казах: Погина силата ми и надеждата ми в ГОСПОДА.

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Спомни си скръбта ми и скитането ми, пелина и жлъчката!

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Душата ми ги помни непрестанно и се е смирила в мен.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Това ще влагам в сърцето си, затова ще се надявам:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Заради милостите на ГОСПОДА ние не се довършихме, защото милосърдията Му не свършват.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Те се подновяват всяка сутрин, голяма е Твоята вярност.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Моят дял е ГОСПОД, казва душата ми, затова ще се надявам на Него.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Добър е ГОСПОД към тези, които Го чакат, към душата, която Го търси.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Добро е тихо да се очаква спасението от ГОСПОДА.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Добро е за човека да носи ярем в младостта си.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Нека седи насаме и мълчи, когато Господ му го е наложил.

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Нека сложи устата си в пръстта — може би има надежда.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Нека подаде бузата си на онзи, който го бие, нека се насити с позор.

Бо Господь не навіки ж покине!

Защото Господ не отхвърля завинаги,

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

а като е наскърбил, пак се смилява според многото Си милости.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Защото не от сърце Той наскърбява и огорчава човешките синове.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Да се тъпчат под крака всички затворници на земята,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

да се изкривява съдът на човека пред лицето на Всевишния,

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

да се онеправдава човек в делото му — ГОСПОД няма ли да види?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Кой е този, който каза и се изпълни, без да е заповядал ГОСПОД?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Не излизат ли от устата на Всевишния и злото, и доброто?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Защо се оплаква жив човек, и мъж за греховете си?

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Нека изследваме и изпитаме пътищата си и нека се върнем при ГОСПОДА!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Нека издигнем сърцата си и ръцете си към Бога в небесата!

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Ние съгрешихме и отстъпихме и Ти не ни прости.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Обви се с гняв и ни преследва, убива ни, без да ни пожалиш.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Обви се с облак, за да не проникне молитва.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Помия и измет ни направи сред народите.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Всичките ни врагове раззинаха устата си против нас.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Ужас и яма ни сполетяха, опустошение и разрушение.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Водни потоци лее окото ми заради разрушението на дъщерята на народа ми.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

Окото ми пролива сълзи и не престава, защото няма отдих,

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

докато ГОСПОД не се наведе и не погледне от небесата.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Окото ми наскърбява душата ми заради всичките дъщери на града ми.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Постоянно ме гонят като птичка враговете ми без причина.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Отсякоха живота ми в рова и хвърлиха камък върху мен.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Водите стигнаха над главата ми, казах: Отсечен съм!

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Призовах Името Ти, ГОСПОДИ, от най-дълбокия ров.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ти чу гласа ми; не крий ухото Си от въздишките ми, от вика ми!

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Ти се приближи в деня, когато Те призовах. Каза: Не бой се.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти защити, Господи, делото на душата ми, изкупи живота ми.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Ти видя, ГОСПОДИ, онеправдаването ми, отсъди правото ми!

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Ти видя цялото им отмъщение, всичките им замисли за мен.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Ти чу хулите им, ГОСПОДИ, всичките им замисли против мен,

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

говоренето на тези, които се надигнаха против мен, и хитрините им цял ден.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Виж сядането им и ставането им — аз съм им подигравателна песен.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Върни им, ГОСПОДИ, отплата според делата на ръцете им!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Дай им слепота на сърцето, Твоето проклятие да ги постигне!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Преследвай ги с гняв и ги изтреби изпод небесата ГОСПОДНИ!