Lamentations 3

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

أَنَا هُوَ الرَّجُلُ الَّذِي رأَى مَذَلَّةً بِقَضِيبِ سَخَطِهِ.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

قَادَنِي وَسَيَّرَنِي فِي الظَّلاَمِ وَلاَ نُورَ.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

حَقًّا إِنَّهُ يَعُودُ وَيَرُدُّ عَلَيَّ يَدَهُ الْيَوْمَ كُلَّهُ.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

أَبْلَى لَحْمِي وَجِلْدِي. كَسَّرَ عِظَامِي.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

بَنَى عَلَيَّ وَأَحَاطَنِي بِعَلْقَمٍ وَمَشَقَّةٍ.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

أَسْكَنَنِي فِي ظُلُمَاتٍ كَمَوْتَى الْقِدَمِ.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

سَيَّجَ عَلَيَّ فَلاَ أَسْتَطِيعُ الْخُرُوجَ. ثَقَّلَ سِلْسِلَتِي.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

أَيْضًا حِينَ أَصْرُخُ وَأَسْتَغِيثُ يَصُدُّ صَلاَتِي.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

سَيَّجَ طُرُقِي بِحِجَارَةٍ مَنْحُوتَةٍ. قَلَبَ سُبُلِي.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

هُوَ لِي دُبٌّ كَامِنٌ، أَسَدٌ فِي مَخَابِىءَ.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

مَيَّلَ طُرُقِي وَمَزَّقَنِي. جَعَلَنِي خَرَابًا.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

مَدَّ قَوْسَهُ وَنَصَبَنِي كَغَرَضٍ لِلسَّهْمِ.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

أَدْخَلَ فِي كُلْيَتَيَّ نِبَالَ جُعْبَتِهِ.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

صِرْتُ ضُحْكَةً لِكُلِّ شَعْبِي، وَأُغْنِيَةً لَهُمُ الْيَوْمَ كُلَّهُ.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

أَشْبَعَنِي مَرَائِرَ وَأَرْوَانِي أَفْسَنْتِينًا،

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

وَجَرَشَ بِالْحَصَى أَسْنَانِي. كَبَسَنِي بِالرَّمَادِ.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

وَقَدْ أَبْعَدْتَ عَنِ السَّلاَمِ نَفْسِي. نَسِيتُ الْخَيْرَ.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

وَقُلْتُ: «بَادَتْ ثِقَتِي وَرَجَائِي مِنَ الرَّبِّ».

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

ذِكْرُ مَذَلَّتِي وَتَيَهَانِي أَفْسَنْتِينٌ وَعَلْقَمٌ.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

ذِكْرًا تَذْكُرُ نَفْسِي وَتَنْحَنِي فِيَّ.

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

أُرَدِّدُ هذَا فِي قَلْبِي، مِنْ أَجْلِ ذلِكَ أَرْجُو:

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

إِنَّهُ مِنْ إِحْسَانَاتِ الرَّبِّ أَنَّنَا لَمْ نَفْنَ، لأَنَّ مَرَاحِمَهُ لاَ تَزُولُ.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

هِيَ جَدِيدَةٌ فِي كُلِّ صَبَاحٍ. كَثِيرَةٌ أَمَانَتُكَ.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

نَصِيبِي هُوَ الرَّبُّ، قَالَتْ نَفْسِي، مِنْ أَجْلِ ذلِكَ أَرْجُوهُ.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

طَيِّبٌ هُوَ الرَّبُّ لِلَّذِينَ يَتَرَجَّوْنَهُ، لِلنَّفْسِ الَّتِي تَطْلُبُهُ.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

جَيِّدٌ أَنْ يَنْتَظِرَ الإِنْسَانُ وَيَتَوَقَّعَ بِسُكُوتٍ خَلاَصَ الرَّبِّ.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

جَيِّدٌ لِلرَّجُلِ أَنْ يَحْمِلَ النِّيرَ فِي صِبَاهُ.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

يَجْلِسُ وَحْدَهُ وَيَسْكُتُ، لأَنَّهُ قَدْ وَضَعَهُ عَلَيْهِ.

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

يَجْعَلُ فِي التُّرَابِ فَمَهُ لَعَلَّهُ يُوجَدُ رَجَاءٌ.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

يُعْطِي خَدَّهُ لِضَارِبِهِ. يَشْبَعُ عَارًا.

Бо Господь не навіки ж покине!

لأَنَّ السَّيِّدَ لاَ يَرْفُضُ إِلَى الأَبَدِ.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

فَإِنَّهُ وَلَوْ أَحْزَنَ يَرْحَمُ حَسَبَ كَثْرَةِ مَرَاحِمِهِ.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

لأَنَّهُ لاَ يُذِلُّ مِنْ قَلْبِهِ، وَلاَ يُحْزِنُ بَنِي الإِنْسَانِ.

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

أَنْ يَدُوسَ أَحَدٌ تَحْتَ رِجْلَيْهِ كُلَّ أَسْرَى الأَرْضِ،

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

أَنْ يُحَرِّفَ حَقَّ الرَّجُلِ أَمَامَ وَجْهِ الْعَلِيِّ،

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

أَنْ يَقْلِبَ الإِنْسَانَ فِي دَعْوَاهُ. السَّيِّدُ لاَ يَرَى!

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

مَنْ ذَا الَّذِي يَقُولُ فَيَكُونَ وَالرَّبُّ لَمْ يَأْمُرْ؟

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

مِنْ فَمِ الْعَلِيِّ أَلاَ تَخْرُجُ الشُّرُورُ وَالْخَيْرُ؟

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

لِمَاذَا يَشْتَكِي الإِنْسَانُ الْحَيُّ، الرَّجُلُ مِنْ قِصَاصِ خَطَايَاهُ؟

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

لِنَفْحَصْ طُرُقَنَا وَنَمْتَحِنْهَا وَنَرْجعْ إِلَى الرَّبِّ.

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

لِنَرْفَعْ قُلُوبَنَا وَأَيْدِيَنَا إِلَى اللهِ فِي السَّمَاوَاتِ:

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

«نَحْنُ أَذْنَبْنَا وَعَصَيْنَا. أَنْتَ لَمْ تَغْفِرْ.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

الْتَحَفْتَ بِالْغَضَبِ وَطَرَدْتَنَا. قَتَلْتَ وَلَمْ تَشْفِقْ.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

الْتَحَفْتَ بِالسَّحَابِ حَتَّى لاَ تَنْفُذَ الصَّلاَةُ.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

جَعَلْتَنَا وَسَخًا وَكَرْهًا فِي وَسَطِ الشُّعُوبِ.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

فَتَحَ كُلُّ أَعْدَائِنَا أَفْوَاهَهُمْ عَلَيْنَا.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

صَارَ عَلَيْنَا خَوْفٌ وَرُعْبٌ، هَلاَكٌ وَسَحْقٌ».

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

سَكَبَتْ عَيْنَايَ يَنَابِيعَ مَاءٍ عَلَى سَحْقِ بِنْتِ شَعْبِي.

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

عَيْنِي تَسْكُبُ وَلاَ تَكُفُّ بِلاَ انْقِطَاعٍ

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

حَتَّى يُشْرِفَ وَيَنْظُرَ الرَّبُّ مِنَ السَّمَاءِ.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

عَيْنِي تُؤَثِّرُ فِي نَفْسِي لأَجْلِ كُلِّ بَنَاتِ مَدِينَتِي.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

قَدِ اصْطَادَتْنِي أَعْدَائِي كَعُصْفُورٍ بِلاَ سَبَبٍ.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

قَرَضُوا فِي الْجُبِّ حَيَاتِي وَأَلْقَوْا عَلَيَّ حِجَارَةً.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

طَفَتِ الْمِيَاهُ فَوْقَ رَأْسِي. قُلْتُ: «قَدْ قُرِضْتُ!».

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

دَعَوْتُ بِاسْمِكَ يَا رَبُّ مِنَ الْجُبِّ الأَسْفَلِ.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

لِصَوْتِي سَمِعْتَ: «لاَ تَسْتُرْ أُذُنَكَ عَنْ زَفْرَتِي، عَنْ صِيَاحِي».

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

دَنَوْتَ يَوْمَ دَعَوْتُكَ. قُلْتَ: «لاَ تَخَفْ!».

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

خَاصَمْتَ يَا سَيِّدُ خُصُومَاتِ نَفْسِي. فَكَكْتَ حَيَاتِي.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

رَأَيْتَ يَا رَبُّ ظُلْمِي. أَقِمْ دَعْوَايَ.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

رَأَيْتَ كُلَّ نَقْمَتِهِمْ، كُلَّ أَفْكَارِهِمْ عَلَيَّ.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

سَمِعْتَ تَعْيِيرَهُمْ يَا رَبُّ، كُلَّ أَفْكَارِهِمْ عَلَيَّ.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

كَلاَمُ مُقَاوِمِيَّ وَمُؤَامَرَتُهُمْ عَلَيَّ الْيَوْمَ كُلَّهُ.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

اُنْظُرْ إِلَى جُلُوسِهِمْ وَوُقُوفِهِمْ، أَنَا أُغْنِيَتُهُمْ!

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

رُدَّ لَهُمْ جَزَاءً يَا رَبُّ حَسَبَ عَمَلِ أَيَادِيهِمْ.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

أَعْطِهِمْ غِشَاوَةَ قَلْبٍ، لَعْنَتَكَ لَهُمْ.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

اِتْبَعْ بِالْغَضَبِ وَأَهْلِكْهُمْ مِنْ تَحْتِ سَمَاوَاتِ الرَّبِّ.