Lamentations 3

RAB’bin gazap değneği altında acı çeken adam benim.

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Beni güttü, Işıkta değil karanlıkta yürüttü.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Evet, dönüp dönüp bütün gün bana elini kaldırıyor.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Etimi, derimi yıprattı, kemiklerimi kırdı.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Beni kuşattı, Acı ve zahmetle sardı çevremi.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Çoktan ölmüş ölüler gibi Beni karanlıkta yaşattı.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Çevreme duvar çekti, dışarı çıkamıyorum, Zincirimi ağırlaştırdı.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Feryat edip yardım isteyince de Duama set çekiyor.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Yontma taşlarla yollarımı kesti, Dolaştırdı yollarımı.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Benim için O pusuya yatmış bir ayı, Gizlenmiş bir aslandır.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Yollarımı saptırdı, paraladı, Mahvetti beni.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Yayını gerdi, okunu savurmak için Beni nişangah olarak dikti.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Oklarını böbreklerime sapladı.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Halkımın önünde gülünç düştüm, Gün boyu alay konusu oldum türkülerine.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Beni acıya doyurdu, Bana doyasıya pelinsuyu içirdi.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Dişlerimi çakıl taşlarıyla kırdı, Kül içinde diz çöktürdü bana.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Esenlik yüzü görmedi canım, Mutluluğu unuttum.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

Bu yüzden diyorum ki, “Dermanım tükendi, RAB’den umudum kesildi.”

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Acımı, başıboşluğumu, Pelinotuyla ödü anımsa!

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Hâlâ onları düşünmekte Ve sıkılmaktayım.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Ama şunu anımsadıkça umutlanıyorum:

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

RAB’bin sevgisi hiç tükenmez, Merhameti asla son bulmaz;

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Her sabah tazelenir onlar, Sadakatin büyüktür.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

“Benim payıma düşen RAB’dir” diyor canım, “Bu yüzden O’na umut bağlıyorum.”

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

RAB kendisini bekleyenler, O’nu arayan canlar için iyidir.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

RAB’bin kurtarışını sessizce beklemek iyidir.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

İnsan için boyunduruğu gençken taşımak iyidir.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

RAB insana boyunduruk takınca, İnsan tek başına oturup susmalı;

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Umudunu kesmeden yere kapanmalı,

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Kendisine vurana yanağını dönüp Utanca doymalı;

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Çünkü Rab kimseyi sonsuza dek geri çevirmez.

Бо Господь не навіки ж покине!

Dert verse de, Büyük sevgisinden ötürü yine merhamet eder;

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Çünkü isteyerek acı çektirmez, İnsanları üzmez.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Ülkedeki bütün tutsakları ayak altında ezmeyi,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

Yüceler Yücesi’nin huzurunda insan hakkını saptırmayı,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

Davasında insana haksızlık etmeyi Rab doğru bulmaz.

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Rab buyurmadıkça kim bir şey söyler de yerine gelir?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

İyilikler gibi felaketler de Yüceler Yücesi’nin ağzından çıkmıyor mu?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

İnsan, yaşayan insan Niçin günahlarının cezasından yakınır?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Davranışlarımızı sınayıp gözden geçirelim, Yine RAB’be dönelim.

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Ellerimizin yanısıra yüreklerimizi de göklerdeki Tanrı’ya açalım:

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

“Biz karşı çıkıp başkaldırdık, Sen bağışlamadın.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Öfkeyle örtünüp bizi kovaladın, Acımadan öldürdün.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Dualar sana erişmesin diye Bulutları örtündün.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Uluslar arasında bizi pisliğe, süprüntüye çevirdin.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Düşmanlarımızın hepsi bizimle alay etti.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Dehşet ve çukur, kırgın ve yıkım çıktı önümüze.”

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Kırılan halkım yüzünden Gözlerimden sel gibi yaşlar akıyor.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Durup dinmeden yaş boşanıyor gözümden,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

RAB göklerden bakıp görünceye dek.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Kentimdeki kızların halini gördükçe Yüreğim sızlıyor.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Boş yere bana düşman olanlar bir kuş gibi avladılar beni.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Beni sarnıca atıp öldürmek istediler, Üzerime taş attılar.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Sular başımdan aştı, “Tükendim” dedim.

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Sarnıcın dibinden seni adınla çağırdım, ya RAB;

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Sesimi, “Ahıma, çağrıma kulağını kapama!” dediğimi duydun.

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Seni çağırınca yaklaşıp, “Korkma!” dedin.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Davamı sen savundun, ya Rab, Canımı kurtardın.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Bana yapılan haksızlığı gördün, ya RAB, Davamı sen gör.

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Benden nasıl öç aldıklarını, Bana nasıl dolap çevirdiklerini gördün.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Aşağılamalarını, ya RAB, Çevirdikleri bütün dolapları, Bana saldıranların dediklerini, Gün boyu söylendiklerini duydun.

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

Aşağılamalarını, ya RAB, Çevirdikleri bütün dolapları, Bana saldıranların dediklerini, Gün boyu söylendiklerini duydun.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Oturup kalkışlarına bak, Alay konusu oldum türkülerine.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Yaptıklarının karşılığını ver, ya RAB.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

İnat etmelerini sağla, Lanetin üzerlerinden eksilmesin.

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Göklerinin altından öfkeyle kovala, yok et onları, ya RAB.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!