Lamentations 3

Jeg er den, der så nød ved hans vredes ris,

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

mig har han ført og ledt i det tykkeste Mulm,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

ja, Hånden vender han mod mig Dagen lang.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Mit Bød og min Hud har han opslidt, brudt mine Ben,

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

han mured mig inde, omgav mig med Galde og Møje,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

lod mig bo i Mørke som de, der for længst er døde.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Han har spærret mig inde og lagt mig i tunge Lænker.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Om jeg end råber og skriger, min Bøn er stængt ude.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Han spærred mine Veje med Kvader, gjorde Stierne kroge.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Han blev mig en lurende Bjørn, en Løve i Baghold;

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

han ledte mig vild, rev mig sønder og lagde mig øde;

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

han spændte sin Bue; lod mig være Skive for Pilen.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Han sendte sit Koggers Sønner i Nyrerne på mig;

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

hvert Folk lo mig ud og smæded mig Dagen lang,

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

med bittert mætted han mig, gav mig Malurt at drikke.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Mine Tænder lod han bide i Flint, han trådte mig i Støvet;

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

han skilte min Sjæl fra Freden, jeg glemte Lykken

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

og sagde: "Min Livskraft, mit Håb til HERREN er ude."

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

At mindes min Vånde og Flakken er Malurt og Galde;

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

min Sjæl, den mindes det grant den grubler betynget.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Det lægger jeg mig på Sinde, derfor vil jeg håbe:

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

HERRENs Miskundhed er ikke til Ende, ikke brugt op,

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

hans Nåde er ny hver Morgen, hans Trofasthed stor.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Min Del er HERREN, (siger min Sjæl,) derfor håber jeg på ham.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Dem, der bier på HERREN, er han god, den Sjæl, der ham søger;

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

det er godt at håbe i Stilhed på HERRENs Frelse,

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

godt for en Mand, at han bærer Åg i sin Ungdom.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Han sidde ensom og tavs, når han lægger det på ham;

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

han trykke sin Mund mod Støvet, måske er der Håb.

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Række Kind til den, der slår ham, mættes med Hån.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Thi Herren bortstøder ikke for evigt,

Бо Господь не навіки ж покине!

har han voldt Kvide, så ynkes han, stor er hans Nåde;

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

ej af Hjertet plager og piner han Menneskens Børn.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Når Landets Fanger til Hobe trædes under Fod,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

når Mandens Ret for den Højestes Åsyn bøjes,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

når en Mand lider Uret i sin Sag mon Herren ej ser det?

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Hvo taler vel, så det sker, om ej Herren byder?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Kommer ikke både ondt og godt fra den Højestes Mund?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Over hvad skal den levende sukke? Hver over sin Synd!

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Lad os ransage, granske vore Veje og vende os til HERREN,

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

løfte Hænder og Hjerte til Gud i Himlen;

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

vi syndede og stod imod, du tilgav ikke,

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

men hylled dig i Vrede, forfulgte os, dræbte uden Skånsel,

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

hylled dig i Skyer, så Bønnen ej nåed frem;

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

til Skarn og til Udskud har du gjort os midt iblandt Folkene.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

De opspærred Munden imod os, alle vore Fjender.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Vor Lod blev Gru og Grav og Sammenbruds Øde;

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Vandstrømme græder mit Øje, mit Folk brød sammen.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Hvileløst strømmer mit Øje, det kender ej Ro,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

før HERREN skuer ned fra Himlen, før han ser til.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Synet af Byens Døtre piner min Sjæl.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Jeg joges som en Fugl af Fjender, hvis Had var grundløst,

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

de spærred mig inde i en Grube, de stenede mig;

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Vand strømmed over mit Hoved, jeg tænkte: "Fortabt!"

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Dit Navn påkaldte jeg, HERRE, fra Grubens Dyb;

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

du hørte min Røst: "O, gør dig ej døv for mit Skrig!"

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Nær var du den Dag jeg kaldte, du sagde: "Frygt ikke!"

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Du førte min Sag, o Herre, genløste mit Liv;

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

HERRE, du ser, jeg lider Uret. skaf mig min Ret!

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Al deres Hævnlyst ser du, alle deres Rænker,

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

du hører deres Smædeord HERRE, deres Rænker imod mig,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

mine Fjenders Tale og Tanker imod mig bestandig.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Se dem, når de sidder eller står, deres Nidvise er jeg.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Dem vil du gengælde, HERRE, deres Hænders Gerning,

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

gør deres Hjerte forhærdet din Forbandelse over dem!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

forfølg dem i Vrede, udryd dem under din Himmel.

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!