Lamentations 3

Аз съм човекът, който видя скръб от тоягата на Неговата ярост.

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Мен Той води и отведе в тъмнина, а не в светлина.

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Само против мен обръща непрекъснато ръката Си цял ден.

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Състари плътта ми и кожата ми, строши костите ми.

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

Загради ме и ме обкръжи с горчивина и мъка.

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

Сложи ме да живея в тъмнина като отдавна умрелите.

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Обгради ме и не мога да изляза, утежни бронзовите ми окови.

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

Също и когато викам и ридая, спира молитвата ми.

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Прегради пътищата ми с дялани камъни, изкриви пътеките ми.

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

Стана ми като мечка в засада, като лъв в скришни места.

Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

Отби настрана пътищата ми и ме разкъса, опустоши ме.

Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

Опъна лъка Си и ме постави като прицел на стрела.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

Заби в бъбреците ми стрелите на колчана Си.

пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

Станах за присмех на целия си народ и за тяхна подигравателна песен цял ден.

Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

Насити ме с горчивини, напи ме с пелин.

Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

Строши зъбите ми с кремък, стъпка ме в праха.

І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

Отблъснал си душата ми от мира, забравих благоденствието.

і душа моя спокій згубила, забув я добро...

И казах: Погина силата ми и надеждата ми в ГОСПОДА.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

Спомни си скръбта ми и скитането ми, пелина и жлъчката!

Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

Душата ми ги помни непрестанно и се е смирила в мен.

душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

Това ще влагам в сърцето си, затова ще се надявам:

Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

Заради милостите на ГОСПОДА ние не се довършихме, защото милосърдията Му не свършват.

Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

Те се подновяват всяка сутрин, голяма е Твоята вярност.

нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

Моят дял е ГОСПОД, казва душата ми, затова ще се надявам на Него.

Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

Добър е ГОСПОД към тези, които Го чакат, към душата, която Го търси.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

Добро е тихо да се очаква спасението от ГОСПОДА.

Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

Добро е за човека да носи ярем в младостта си.

Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

Нека седи насаме и мълчи, когато Господ му го е наложил.

нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

Нека сложи устата си в пръстта — може би има надежда.

хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

Нека подаде бузата си на онзи, който го бие, нека се насити с позор.

хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

Защото Господ не отхвърля завинаги,

Бо Господь не навіки ж покине!

а като е наскърбил, пак се смилява според многото Си милости.

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

Защото не от сърце Той наскърбява и огорчава човешките синове.

бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

Да се тъпчат под крака всички затворници на земята,

Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

да се изкривява съдът на човека пред лицето на Всевишния,

щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

да се онеправдава човек в делото му — ГОСПОД няма ли да види?

щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

Кой е този, който каза и се изпълни, без да е заповядал ГОСПОД?

Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

Не излизат ли от устата на Всевишния и злото, и доброто?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

Защо се оплаква жив човек, и мъж за греховете си?

Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

Нека изследваме и изпитаме пътищата си и нека се върнем при ГОСПОДА!

Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

Нека издигнем сърцата си и ръцете си към Бога в небесата!

підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

Ние съгрешихме и отстъпихме и Ти не ни прости.

Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

Обви се с гняв и ни преследва, убива ни, без да ни пожалиш.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

Обви се с облак, за да не проникне молитва.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

Помия и измет ни направи сред народите.

Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

Всичките ни врагове раззинаха устата си против нас.

наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

Ужас и яма ни сполетяха, опустошение и разрушение.

страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

Водни потоци лее окото ми заради разрушението на дъщерята на народа ми.

Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

Окото ми пролива сълзи и не престава, защото няма отдих,

Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

докато ГОСПОД не се наведе и не погледне от небесата.

аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

Окото ми наскърбява душата ми заради всичките дъщери на града ми.

моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

Постоянно ме гонят като птичка враговете ми без причина.

Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

Отсякоха живота ми в рова и хвърлиха камък върху мен.

життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

Водите стигнаха над главата ми, казах: Отсечен съм!

Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

Призовах Името Ти, ГОСПОДИ, от най-дълбокия ров.

Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

Ти чу гласа ми; не крий ухото Си от въздишките ми, от вика ми!

Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

Ти се приближи в деня, когато Те призовах. Каза: Не бой се.

Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

Ти защити, Господи, делото на душата ми, изкупи живота ми.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

Ти видя, ГОСПОДИ, онеправдаването ми, отсъди правото ми!

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

Ти видя цялото им отмъщение, всичките им замисли за мен.

Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

Ти чу хулите им, ГОСПОДИ, всичките им замисли против мен,

Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

говоренето на тези, които се надигнаха против мен, и хитрините им цял ден.

мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

Виж сядането им и ставането им — аз съм им подигравателна песен.

Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

Върни им, ГОСПОДИ, отплата според делата на ръцете им!

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

Дай им слепота на сърцето, Твоето проклятие да ги постигне!

Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

Преследвай ги с гняв и ги изтреби изпод небесата ГОСПОДНИ!

Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!