Job 41

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

“Livyatan’ı çengelle çekebilir misin, Dilini halatla bağlayabilir misin?

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Burnuna sazdan ip takabilir misin, Kancayla çenesini delebilir misin?

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

Yalvarıp yakarır mı sana, Tatlı tatlı konuşur mu?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Seninle antlaşma yapar mı, Onu ömür boyu köle edesin diye?

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Kuşla oynar gibi onunla oynayabilir misin, Hizmetçilerin eğlensin diye ona tasma takabilir misin?

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

Balıkçılar onun üzerine pazarlık eder mi? Tüccarlar aralarında onu böler mi?

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

Derisini zıpkınlarla, Başını mızraklarla doldurabilir misin?

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Elini üzerine koy da, çıkacak çıngarı gör, Bir daha yapmayacaksın bunu.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Onu yakalamak için umutlanma, Görünüşü bile insanın ödünü patlatır.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

Onu uyandıracak kadar yürekli adam yoktur. Öyleyse benim karşımda kim durabilir?

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

[] Kim benden hesap vermemi isteyebilir? Göklerin altında ne varsa bana aittir.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

“Onun kolları, bacakları, Zorlu gücü, güzel yapısı hakkında Konuşmadan edemeyeceğim.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

Onun giysisinin önünü kim açabilir? Kim onun iki katlı zırhını delebilir?

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

Ağzının kapılarını açmaya kim yeltenebilir, Dehşet verici dişleri karşısında?

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

Sımsıkı kenetlenmiştir Sırtındaki sıra sıra pullar,

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

Öyle yakındır ki birbirine Aralarından hava bile geçmez.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

Birbirlerine geçmişler, Yapışmış, ayrılmazlar.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

Aksırması ışık saçar, Gözleri şafak gibi parıldar.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Ağzından alevler fışkırır, Kıvılcımlar saçılır.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Kaynayan kazandan, Yanan sazdan çıkan duman gibi Burnundan duman tüter.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Soluğu kömürleri tutuşturur, Alev çıkar ağzından.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

Boynu güçlüdür, Dehşet önü sıra gider.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

Etinin katmerleri birbirine yapışmış, Sertleşmiş üzerinde, kımıldamazlar.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

Göğsü taş gibi serttir, Değirmenin alt taşı gibi sert.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

Ayağa kalktı mı güçlüler dehşete düşer, Çıkardığı gürültüden ödleri patlar.

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!

Üzerine gidildi mi ne kılıç işler, Ne mızrak, ne cirit, ne de kargı.

Demir saman gibi gelir ona, Tunç çürük odun gibi.

Oklar onu kaçırmaz, Anız gibi gelir ona sapan taşları.

Anız sayılır onun için topuzlar, Vınlayan palaya güler.

Keskin çömlek parçaları gibidir karnının altı, Düven gibi uzanır çamura.

Derin suları kaynayan kazan gibi fokurdatır, Denizi merhem çömleği gibi karıştırır.

Ardında parlak bir iz bırakır, İnsan enginin saçları ağarmış sanır.

Yeryüzünde bir eşi daha yoktur, Korkusuz bir yaratıktır.

Kendini büyük gören her varlığı aşağılar, Gururlu her varlığın kralı odur.”