Job 41

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

 Så oförvägen är ingen, att han törs reta denne.  Vem vågar då sätta sig upp mot mig själv?

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

 Vem har först givit mig något, som jag alltså bör betala igen?  Mitt är ju allt vad som finnes under himmelen.

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

 Jag vill ej höra upp att tala om hans lemmar,  om huru väldig han är, och huru härligt han är danad.

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

 Vem mäktar rycka av honom hans pansar?  Vem vågar sig in mellan hans käkars par?

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

 Hans gaps dörrar, vem vill öppna dem?  Runtom hans tänder bor ju förskräckelse.

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

 Stolta sitta på honom sköldarnas rader;  hopslutna äro de med fast försegling.

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

 Tätt fogar sig den ena intill den andra,  icke en vindfläkt tränger in mellan dem.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

 Var och en håller ihop med den nästa,  de gripa in i varandra och skiljas ej åt.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

 När han fnyser, strålar det av ljus;  hans blickar äro såsom morgonrodnadens ögonbryn.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

 Bloss fara ut ur hans gap,  eldgnistor springa fram därur.

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

 Från hans näsborrar utgår rök  såsom ur en sjudande panna på bränslet.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

 Hans andedräkt framgnistrar eldkol,  och lågor bryta fram ur hans gap.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

 På hans hals har kraften sin boning,  och framför honom stapplar försagdhet.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

 Själva det veka på hans buk är ett stadigt fogverk,  det sitter orubbligt, såsom gjutet på honom.

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

 Hans hjärta är fast såsom sten,  fast såsom bottenstenen i kvarnen.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

 När han reser sig, bäva hjältar,  av ångest mista de all sans.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

 Angripes han med ett svärd, så håller det ej stånd,  ej heller spjut eller pil eller pansar.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

 Han aktar järn såsom halm  och koppar såsom murket trä.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

 Bågskott skrämma honom ej bort,  slungstenar förvandlas för honom till strå;

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

 ja, stridsklubbor aktar han såsom strå,  han ler åt rasslet av lansar.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

 På sin buk bär han skarpa eggar,  spår såsom av en tröskvagn ristar han i dyn.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

 Han gör djupet sjudande som en gryta,  likt en salvokokares kittel förvandlar han vattnet.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

 Bakom honom strålar vägen av ljus,  djupet synes bära silverhår.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

 Ja, på jorden finnes intet som är honom likt,  otillgänglig för fruktan skapades han.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

 På allt vad högt är ser han med förakt,  konung är han över alla stolta vilddjur.

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!