Job 41

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

Kan du trække Krokodillen op med Krog og binde dens Tunge med Snøre?

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Kan du mon stikke et Siv i dens Snude, bore en Krog igennem dens Kæber?

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

Mon den vil trygle dig længe og give dig gode Ord?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Mon den vil indgå en Pagt med dig, så du får den til Træl for evigt?

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Han du mon lege med den som en Fugl og tøjre den for dine Pigebørn?

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

Falbyder Fiskerlauget den og stykker den ud mellem Sælgerne?

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

Mon du kan spække dens Hud med Kroge og med Harpuner dens Hoved?

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Læg dog engang din Hånd på den! Du vil huske den Kamp og gør det ej mer.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Det Håb vilde blive til Skamme, alene ved Synet lå du der.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

Ingen drister sig til at tirre den, hvem holder Stand imod den?

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

Hvem møder den og slipper fra det hvem under hele Himlen?

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

Jeg tier ej om dens Lemmer, hvor stærk den er, hvor smukt den er skabt.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

Hvem har trukket dens Klædning af, trængt ind i dens dobbelte Panser?

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

Hvem har åbnet dens Ansigts Døre? Rundt om dens Tænder er Rædsel.

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

Dens Ryg er Reder af Skjolde, dens Bryst er et Segl af Sten;

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

de sidder tæt ved hverandre, Luft kommer ikke ind derimellem;

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

de hænger fast ved hverandre, uadskilleligt griber de ind i hverandre.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

Dens Nysen fremkalder strålende Lys, som Morgenrødens Øjenlåg er dens Øjne.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Ud af dens Gab farer Fakler, Ildgnister spruder der frem.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Em står ud af dens Næsebor som af en ophedet, kogende Kedel.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Dens Ånde tænder som glødende Kul, Luer står ud af dens Gab.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

Styrken bor på dens Hals, og Angsten hopper foran den.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

Tæt sidder Kødets Knuder, som støbt til Kroppen; de rokkes ikke;

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

fast som Sten er dens Hjerte støbt, fast som den nederste Møllesten.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

Når den rejser sig, gyser Helte, fra Sans og Samling går de af Skræk.

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!

Angriberens Sværd holder ikke Stand, ej Kastevåben, Spyd eller Pil.

Jern regner den kun for Halm og Kobber for trøsket Træ;

Buens Søn slår den ikke på Flugt, Slyngens Sten bliver Strå for den,

Stridskøllen regnes for Rør, den ler ad det svirrende Spyd.

På Bugen er der skarpe Rande, dens Spor i Dyndet er som Tærskeslædens;

Dybet får den i Kog som en Gryde, en Salvekedel gør den af Floden;

bag den er der en lysende Sti, Dybet synes som Sølverhår.

Dens Lige findes ikke på Jord, den er skabt til ikke at frygte.

Alt, hvad højt er, ræddes for den, den er Konge over alle stolte Dyr.