Job 41

 Så oförvägen är ingen, att han törs reta denne.  Vem vågar då sätta sig upp mot mig själv?

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

 Vem har först givit mig något, som jag alltså bör betala igen?  Mitt är ju allt vad som finnes under himmelen.

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

 Jag vill ej höra upp att tala om hans lemmar,  om huru väldig han är, och huru härligt han är danad.

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

 Vem mäktar rycka av honom hans pansar?  Vem vågar sig in mellan hans käkars par?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

 Hans gaps dörrar, vem vill öppna dem?  Runtom hans tänder bor ju förskräckelse.

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

 Stolta sitta på honom sköldarnas rader;  hopslutna äro de med fast försegling.

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

 Tätt fogar sig den ena intill den andra,  icke en vindfläkt tränger in mellan dem.

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

 Var och en håller ihop med den nästa,  de gripa in i varandra och skiljas ej åt.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

 När han fnyser, strålar det av ljus;  hans blickar äro såsom morgonrodnadens ögonbryn.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

 Bloss fara ut ur hans gap,  eldgnistor springa fram därur.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

 Från hans näsborrar utgår rök  såsom ur en sjudande panna på bränslet.

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

 Hans andedräkt framgnistrar eldkol,  och lågor bryta fram ur hans gap.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

 På hans hals har kraften sin boning,  och framför honom stapplar försagdhet.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

 Själva det veka på hans buk är ett stadigt fogverk,  det sitter orubbligt, såsom gjutet på honom.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

 Hans hjärta är fast såsom sten,  fast såsom bottenstenen i kvarnen.

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

 När han reser sig, bäva hjältar,  av ångest mista de all sans.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

 Angripes han med ett svärd, så håller det ej stånd,  ej heller spjut eller pil eller pansar.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

 Han aktar järn såsom halm  och koppar såsom murket trä.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

 Bågskott skrämma honom ej bort,  slungstenar förvandlas för honom till strå;

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

 ja, stridsklubbor aktar han såsom strå,  han ler åt rasslet av lansar.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

 På sin buk bär han skarpa eggar,  spår såsom av en tröskvagn ristar han i dyn.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

 Han gör djupet sjudande som en gryta,  likt en salvokokares kittel förvandlar han vattnet.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

 Bakom honom strålar vägen av ljus,  djupet synes bära silverhår.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

 Ja, på jorden finnes intet som är honom likt,  otillgänglig för fruktan skapades han.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

 På allt vad högt är ser han med förakt,  konung är han över alla stolta vilddjur.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!