Job 41

Niemasz tak śmiałego, coby go obudził; owszem któż się stawi przed twarzą moją?

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

Któż mi co dał, abym mu oddał? cokolwiek jest pod wszystkiem niebem, moje jest.

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Nie zamilczę członków jego, ani silnej mocy jego, a grzecznego kształtu jego.

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

Któż odkryje wierzch odzienia jego? z dwoistemi wędzidłami swemi któż przystąpi do niego?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Wrota gęby jego któż otworzy? bo strach około zębów jego.

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Łuski jego mocne jako tarcze, bardzo ściśle spojone.

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

Jedna z drugą tak spojona, że wiatr nie wchodzi między nie.

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

Jedna do drugiej przylgnęła, ujęły się, a nie dzielą się.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Kichanie jego czyni blask, a oczy jego są jako powieki zorzy.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Z ust jego lampy wychodzą, a iskry ogniste wyrywają się.

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

Z nozdrzy jego wychodzi dym, jako z garnca wrzącego, albo kotła.

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

Dech jego węgle rozpala, a płomień z ust jego wychodzi.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

W szyi jego przemieszkuje moc, a boleść przed nim ucieka.

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

Sztuki ciała jego spoiły się, całowite są w nim, że się nie porusza.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

Serce jego twarde jako kamień, tak twarde, jako sztuka spodniego kamienia młyńskiego.

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

Gdy się podnosi, drżą mocarze, a od strachu oczyszczają się.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

Miecz, który go sięga, nie ostoi się, ani drzewce, ani strzała, ani pancerz.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

Żelazo poczyta sobie za plewę, a miedź za drzewo zbótwiałe.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

Nie upłoszy go strzała, a jako źdźbło są u niego kamienie z procy.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Strzelbę sobie poczyta jako słomę, a pośmiewa się z szermowania włócznią.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Pod nim są ostre skorupy; ściele sobie na rzeczach ostrych jako na błocie.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Czyni, że wre głębokość jako garniec, a że się mąci morze jako w moździerzu.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

Za sobą jasną ścieszkę czyni, tak, że się zdaje, iż przepaść ma siwiznę.

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

Niemasz na ziemi równego mu, który tak stworzony jest, że się niczego nie boi.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

Wszelką rzecz wysoką lekce waży; on jest królem nad wszystkiemi srogiemi zwierzętami.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!