Job 41

Kan du trække Krokodillen op med Krog og binde dens Tunge med Snøre?

Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

Kan du mon stikke et Siv i dens Snude, bore en Krog igennem dens Kæber?

Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

Mon den vil trygle dig længe og give dig gode Ord?

Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

Mon den vil indgå en Pagt med dig, så du får den til Træl for evigt?

Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

Han du mon lege med den som en Fugl og tøjre den for dine Pigebørn?

Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

Falbyder Fiskerlauget den og stykker den ud mellem Sælgerne?

Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

Mon du kan spække dens Hud med Kroge og med Harpuner dens Hoved?

Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

Læg dog engang din Hånd på den! Du vil huske den Kamp og gør det ej mer.

Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

Det Håb vilde blive til Skamme, alene ved Synet lå du der.

Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

Ingen drister sig til at tirre den, hvem holder Stand imod den?

Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

Hvem møder den og slipper fra det hvem under hele Himlen?

Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

Jeg tier ej om dens Lemmer, hvor stærk den er, hvor smukt den er skabt.

Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

Hvem har trukket dens Klædning af, trængt ind i dens dobbelte Panser?

Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

Hvem har åbnet dens Ansigts Døre? Rundt om dens Tænder er Rædsel.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

Dens Ryg er Reder af Skjolde, dens Bryst er et Segl af Sten;

М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

de sidder tæt ved hverandre, Luft kommer ikke ind derimellem;

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

de hænger fast ved hverandre, uadskilleligt griber de ind i hverandre.

Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

Dens Nysen fremkalder strålende Lys, som Morgenrødens Øjenlåg er dens Øjne.

Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

Ud af dens Gab farer Fakler, Ildgnister spruder der frem.

За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

Em står ud af dens Næsebor som af en ophedet, kogende Kedel.

Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

Dens Ånde tænder som glødende Kul, Luer står ud af dens Gab.

Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

Styrken bor på dens Hals, og Angsten hopper foran den.

Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

Tæt sidder Kødets Knuder, som støbt til Kroppen; de rokkes ikke;

Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

fast som Sten er dens Hjerte støbt, fast som den nederste Møllesten.

Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

Når den rejser sig, gyser Helte, fra Sans og Samling går de af Skræk.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

Angriberens Sværd holder ikke Stand, ej Kastevåben, Spyd eller Pil.

він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!

Jern regner den kun for Halm og Kobber for trøsket Træ;

Buens Søn slår den ikke på Flugt, Slyngens Sten bliver Strå for den,

Stridskøllen regnes for Rør, den ler ad det svirrende Spyd.

På Bugen er der skarpe Rande, dens Spor i Dyndet er som Tærskeslædens;

Dybet får den i Kog som en Gryde, en Salvekedel gør den af Floden;

bag den er der en lysende Sti, Dybet synes som Sølverhår.

Dens Lige findes ikke på Jord, den er skabt til ikke at frygte.

Alt, hvad højt er, ræddes for den, den er Konge over alle stolte Dyr.