Job 31

Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?

En pakt hadde jeg gjort med mine øine, at jeg ikke skulde se på en jomfru.

І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?

Hvad lodd vilde jeg ellers få av Gud i himmelen, eller hvad arv av den Allmektige i det høie?

Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?

Rammer ikke fordervelse den urettferdige, og ulykke dem som gjør det onde?

Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?

Ser ikke han mine veier, og teller han ikke alle mine skritt?

Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,

Dersom jeg har faret frem med falskhet, og min fot har hastet til svik

то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!

- la Gud veie mig på rettferds vektskål, og han skal se at jeg er uten skyld -

Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,

dersom mine skritt har bøid av fra veien, og mitt hjerte har fulgt mine øine, og dersom der er nogen flekk på mine hender,

то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!

gid da en annen må ete det jeg har sådd, og gid det jeg har plantet, må rykkes op med rot!

Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,

Dersom mitt hjerte har latt sig dåre for en kvinnes skyld, og jeg har luret ved min næstes dør,

то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!

gid da min hustru må male korn for en annen, og andre menn bøie sig over henne!

Бо гидота оце, й це провина підсудна,

For slikt er en skjenselsdåd, det er en misgjerning, hjemfalt til dom;

бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...

det er en ild som fortærer like til avgrunnen; alt mitt gods skulde den gjøre ende på.

Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,

Har jeg krenket min træls og min trælkvinnes rett, når de hadde nogen trette med mig?

то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?

Hvad skulde jeg da gjøre om Gud stod op, og hvad skulde jeg svare ham om han gransket saken?

Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?

Har ikke han som skapte mig i mors liv, skapt også dem, og har ikke en og den samme dannet oss i mors liv?

Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?

Har jeg nektet fattigfolk det de ønsket, og latt enkens øine tæres bort?

Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?

Har jeg ett mitt brød alene, så den farløse ikke fikk ete av det?

Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!

Nei, fra min ungdom av vokste han op hos mig som hos en far, og fra min mors liv av førte jeg henne ved hånden.

Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,

Har jeg kunnet se en ulykkelig uten klær eller en fattig uten et plagg å ha på sig?

чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?

Måtte ikke hans lender velsigne mig, fordi han fikk varme sig med ull av mine får?

Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,

Har jeg løftet min hånd mot den farløse, fordi jeg var viss på å få medhold i retten?

хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!

Gid da min skulder må falle fra sitt ledd, og min arm bli brutt løs fra sin skål!

Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...

For Guds straff fylte mig med redsel, og mot hans velde maktet jeg intet.

Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?

Har jeg satt mitt håp til gullet og sagt til gullklumpen: Du er min tillit?

Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?

Har jeg gledet mig fordi min rikdom blev stor, og fordi min hånd vant mig meget gods?

Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,

Når jeg så sollyset, hvorledes det strålte, og månen, hvor herlig den skred frem,

то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,

blev da mitt hjerte dåret i lønndom, så jeg sendte dem håndkyss?

це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!

Nei, også det vilde være en misgjerning, hjemfalt til dom; for da hadde jeg fornektet Gud i det høie.

Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?

Har jeg gledet mig ved min fiendes uferd og jublet når ulykken rammet ham?

Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.

Nei, jeg tillot ikke min munn å synde ved å forbanne ham og ønske ham døden.

Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?

Må ikke mine husfolk vidne at enhver fikk mette sig ved mitt bord?

Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.

Aldri måtte en fremmed ligge utenfor mitt hus om natten; jeg åpnet mine dører for den veifarende.

Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?

Har jeg, som mennesker pleier, skjult mine synder og dulgt min misgjerning i min barm,

Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...

fordi jeg fryktet den store mengde og var redd for de fornemme slekters forakt, så jeg tidde stille og ikke gikk ut av min dør?

О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...

Å, om jeg hadde nogen som vilde høre på mig! Se, her er min underskrift, la den Allmektige svare mig! Å, om jeg hadde det skrift min motpart har satt op!

Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?

Sannelig, jeg skulde ta det på min skulder, jeg skulde feste det til mitt hode som en krone;

Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.

jeg skulde gjøre ham regnskap for alle mine skritt, som en fyrste skulde jeg møte ham.

Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,

Dersom min aker skriker over mig, og alle dens furer gråter,

якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,

dersom jeg har fortæret dens grøde uten betaling og utslukket dens eiers liv,

то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.

gid det da må vokse torner på min aker istedenfor hvete og ugress istedenfor bygg! Her ender Jobs ord.