Job 39

Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?

«أَتَعْرِفُ وَقْتَ وَلاَدَةِ وُعُولِ الصُّخُورِ، أَوْ تُلاَحِظُ مَخَاضَ الأَيَائِلِ؟

Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження,

أَتَحْسُبُ الشُّهُورَ الَّتِي تُكَمِّلُهَا، أَوْ تَعْلَمُ مِيقَاتَ وَلاَدَتِهِنَّ؟

коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу?

يَبْرُكْنَ وَيَضَعْنَ أَوْلاَدَهُنَّ. يَدْفَعْنَ أَوْجَاعَهُنَّ.

Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються.

تَبْلُغُ أَوْلاَدُهُنَّ. تَرْبُو فِي الْبَرِّيَّةِ. تَخْرُجُ وَلاَ تَعُودُ إِلَيْهِنَّ.

Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута,

«مَنْ سَرَّحَ الْفَرَاءَ حُرًّا، وَمَنْ فَكَّ رُبُطَ حِمَارِ الْوَحْشِ؟

якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню?

الَّذِي جَعَلْتُ الْبَرِّيَّةَ بَيْتَهُ وَالسِّبَاخَ مَسْكَنَهُ.

Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича.

يَضْحَكُ عَلَى جُمْهُورِ الْقَرْيَةِ. لاَ يَسْمَعُ زَجْرَ السَّائِقِ.

Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого.

دَائِرَةُ الْجِبَالِ مَرْعَاهُ، وَعَلَى كُلِّ خُضْرَةٍ يُفَتِّشُ.

Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він?

«أَيَرْضَى الثَّوْرُ الْوَحْشِيُّ أَنْ يَخْدُمَكَ، أَمْ يَبِيتُ عِنْدَ مِعْلَفِكَ؟

Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини?

أَتَرْبِطُ الثَّوْرَ الْوَحْشِيَّ بِرِبَاطِهِ فِي التَّلْمِ، أَمْ يُمَهِّدُ الأَوْدِيَةَ وَرَاءَكَ؟

Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш?

أَتَثِقُ بِهِ لأَنَّ قُوَّتَهُ عَظِيمَةٌ، أَوْ تَتْرُكُ لَهُ تَعَبَكَ؟

Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік?

أَتَأْتَمِنُهُ أَنَّهُ يَأْتِي بِزَرْعِكَ وَيُجْمَعُ إِلَى بَيْدَرِكَ؟

Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки?

«جَنَاحُ النَّعَامَةِ يُرَفْرِفُ. أَفَهُوَ مَنْكِبٌ رَؤُوفٌ، أَمْ رِيشٌ؟

Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває,

لأَنَّهَا تَتْرُكُ بَيْضَهَا وَتُحْمِيهِ فِي التُّرَابِ،

і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати.

وَتَنْسَى أَنَّ الرِّجْلَ تَضْغَطُهُ، أَوْ حَيَوَانَ الْبَرِّ يَدُوسُهُ.

Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться,

تَقْسُو عَلَى أَوْلاَدِهَا كَأَنَّهَا لَيْسَتْ لَهَا. بَاطِلٌ تَعَبُهَا بِلاَ أَسَفٍ.

бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.

لأَنَّ اللهَ قَدْ أَنْسَاهَا الْحِكْمَةَ، وَلَمْ يَقْسِمْ لَهَا فَهْمًا.

А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!

عِنْدَمَا تُحْوِذُ نَفْسَهَا إِلَى الْعَلاَءِ، تَضْحَكُ عَلَى الْفَرَسِ وَعَلَى رَاكِبِهِ.

Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву?

«هَلْ أَنْتَ تُعْطِي الْفَرَسَ قُوَّتَهُ وَتَكْسُو عُنُقَهُ عُرْفًا؟

Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!

أَتُوثِبُهُ كَجَرَادَةٍ؟ نَفْخُ مِنْخَرِهِ مُرْعِبٌ.

Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї,

يَبْحَثُ فِي الْوَادِي وَيَنْفِزُ بِبَأْسٍ. يَخْرُجُ لِلِقَاءِ الأَسْلِحَةِ.

сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча,

يَضْحَكُ عَلَى الْخَوْفِ وَلاَ يَرْتَاعُ، وَلاَ يَرْجعُ عَنِ السَّيْفِ.

хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище!

عَلَيْهِ تَصِلُّ السِّهَامُ وَسِنَانُ الرُّمْحِ وَالْمِزْرَاقِ.

Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.

فِي وَثْبِهِ وَرُجْزِهِ يَلْتَهِمُ الأَرْضَ، وَلاَ يُؤْمِنُ أَنَّهُ صَوْتُ الْبُوقِ.

При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик.

عِنْدَ نَفْخِ الْبُوقِ يَقُولُ: هَهْ! وَمِنْ بَعِيدٍ يَسْتَرْوِحُ الْقِتَالَ صِيَاحَ الْقُوَّادِ وَالْهُتَافَ.

Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої?

«أَمِنْ فَهْمِكَ يَسْتَقِلُّ الْعُقَابُ وَيَنْشُرُ جَنَاحَيْهِ نَحْوَ الْجَنُوبِ؟

Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?

أَوْ بِأَمْرِكَ يُحَلِّقُ النَّسْرُ وَيُعَلِّي وَكْرَهُ؟

На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині,

يَسْكُنُ الصَّخْرَ وَيَبِيتُ عَلَى سِنِّ الصَّخْرِ وَالْمَعْقَلِ.

ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його,

مِنْ هُنَاكَ يَتَحَسَّسُ قُوتَهُ. تُبْصِرُهُ عَيْنَاهُ مِنْ بَعِيدٍ.

а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він.

فِرَاخُهُ تَحْسُو الدَّمَ، وَحَيْثُمَا تَكُنِ الْقَتْلَى فَهُنَاكَ هُوَ».