Job 39

«أَتَعْرِفُ وَقْتَ وَلاَدَةِ وُعُولِ الصُّخُورِ، أَوْ تُلاَحِظُ مَخَاضَ الأَيَائِلِ؟

Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?

أَتَحْسُبُ الشُّهُورَ الَّتِي تُكَمِّلُهَا، أَوْ تَعْلَمُ مِيقَاتَ وَلاَدَتِهِنَّ؟

Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження,

يَبْرُكْنَ وَيَضَعْنَ أَوْلاَدَهُنَّ. يَدْفَعْنَ أَوْجَاعَهُنَّ.

коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу?

تَبْلُغُ أَوْلاَدُهُنَّ. تَرْبُو فِي الْبَرِّيَّةِ. تَخْرُجُ وَلاَ تَعُودُ إِلَيْهِنَّ.

Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються.

«مَنْ سَرَّحَ الْفَرَاءَ حُرًّا، وَمَنْ فَكَّ رُبُطَ حِمَارِ الْوَحْشِ؟

Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута,

الَّذِي جَعَلْتُ الْبَرِّيَّةَ بَيْتَهُ وَالسِّبَاخَ مَسْكَنَهُ.

якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню?

يَضْحَكُ عَلَى جُمْهُورِ الْقَرْيَةِ. لاَ يَسْمَعُ زَجْرَ السَّائِقِ.

Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича.

دَائِرَةُ الْجِبَالِ مَرْعَاهُ، وَعَلَى كُلِّ خُضْرَةٍ يُفَتِّشُ.

Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого.

«أَيَرْضَى الثَّوْرُ الْوَحْشِيُّ أَنْ يَخْدُمَكَ، أَمْ يَبِيتُ عِنْدَ مِعْلَفِكَ؟

Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він?

أَتَرْبِطُ الثَّوْرَ الْوَحْشِيَّ بِرِبَاطِهِ فِي التَّلْمِ، أَمْ يُمَهِّدُ الأَوْدِيَةَ وَرَاءَكَ؟

Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини?

أَتَثِقُ بِهِ لأَنَّ قُوَّتَهُ عَظِيمَةٌ، أَوْ تَتْرُكُ لَهُ تَعَبَكَ؟

Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш?

أَتَأْتَمِنُهُ أَنَّهُ يَأْتِي بِزَرْعِكَ وَيُجْمَعُ إِلَى بَيْدَرِكَ؟

Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік?

«جَنَاحُ النَّعَامَةِ يُرَفْرِفُ. أَفَهُوَ مَنْكِبٌ رَؤُوفٌ، أَمْ رِيشٌ؟

Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки?

لأَنَّهَا تَتْرُكُ بَيْضَهَا وَتُحْمِيهِ فِي التُّرَابِ،

Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває,

وَتَنْسَى أَنَّ الرِّجْلَ تَضْغَطُهُ، أَوْ حَيَوَانَ الْبَرِّ يَدُوسُهُ.

і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати.

تَقْسُو عَلَى أَوْلاَدِهَا كَأَنَّهَا لَيْسَتْ لَهَا. بَاطِلٌ تَعَبُهَا بِلاَ أَسَفٍ.

Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться,

لأَنَّ اللهَ قَدْ أَنْسَاهَا الْحِكْمَةَ، وَلَمْ يَقْسِمْ لَهَا فَهْمًا.

бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.

عِنْدَمَا تُحْوِذُ نَفْسَهَا إِلَى الْعَلاَءِ، تَضْحَكُ عَلَى الْفَرَسِ وَعَلَى رَاكِبِهِ.

А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!

«هَلْ أَنْتَ تُعْطِي الْفَرَسَ قُوَّتَهُ وَتَكْسُو عُنُقَهُ عُرْفًا؟

Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву?

أَتُوثِبُهُ كَجَرَادَةٍ؟ نَفْخُ مِنْخَرِهِ مُرْعِبٌ.

Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!

يَبْحَثُ فِي الْوَادِي وَيَنْفِزُ بِبَأْسٍ. يَخْرُجُ لِلِقَاءِ الأَسْلِحَةِ.

Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї,

يَضْحَكُ عَلَى الْخَوْفِ وَلاَ يَرْتَاعُ، وَلاَ يَرْجعُ عَنِ السَّيْفِ.

сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча,

عَلَيْهِ تَصِلُّ السِّهَامُ وَسِنَانُ الرُّمْحِ وَالْمِزْرَاقِ.

хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище!

فِي وَثْبِهِ وَرُجْزِهِ يَلْتَهِمُ الأَرْضَ، وَلاَ يُؤْمِنُ أَنَّهُ صَوْتُ الْبُوقِ.

Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.

عِنْدَ نَفْخِ الْبُوقِ يَقُولُ: هَهْ! وَمِنْ بَعِيدٍ يَسْتَرْوِحُ الْقِتَالَ صِيَاحَ الْقُوَّادِ وَالْهُتَافَ.

При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик.

«أَمِنْ فَهْمِكَ يَسْتَقِلُّ الْعُقَابُ وَيَنْشُرُ جَنَاحَيْهِ نَحْوَ الْجَنُوبِ؟

Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої?

أَوْ بِأَمْرِكَ يُحَلِّقُ النَّسْرُ وَيُعَلِّي وَكْرَهُ؟

Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?

يَسْكُنُ الصَّخْرَ وَيَبِيتُ عَلَى سِنِّ الصَّخْرِ وَالْمَعْقَلِ.

На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині,

مِنْ هُنَاكَ يَتَحَسَّسُ قُوتَهُ. تُبْصِرُهُ عَيْنَاهُ مِنْ بَعِيدٍ.

ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його,

فِرَاخُهُ تَحْسُو الدَّمَ، وَحَيْثُمَا تَكُنِ الْقَتْلَى فَهُنَاكَ هُوَ».

а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він.