Job 27

І Йов далі вів мову свою та й казав:

Og Job blev ved å fremføre sin visdomstale og sa:

Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,

Så sant Gud lever, som har tatt min rett fra mig, den Allmektige, som har voldt mig bitter sorg

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,

- for ennu er hele mitt livspust i mig og den Allmektiges ånde i min nese - :

неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!

Mine leber taler ikke urett, og min tunge taler ikke svik.

Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,

Det være langt fra mig å gi eder rett! Inntil jeg opgir ånden, lar jeg ikke min brødefrihet tas fra mig.

за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,

Jeg holder fast på min rettferdighet og slipper den ikke; mitt hjerte laster mig ikke for nogen av mine dager.

нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

La min fiende stå der som en ugudelig, og min motstander som en urettferdig!

Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?

For hvad håp har den gudløse, når Gud avskjærer hans liv, når han tar hans sjel fra ham?

Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?

Hører vel Gud hans skrik når trengsel kommer over ham?

Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

Eller kan han glede sig i den Allmektige, kan han påkalle Gud til enhver tid?

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

Jeg vil lære eder om Guds hånd; jeg vil ikke dølge hvad den Allmektige har i sinne.

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?

I har jo alle selv sett det; hvorfor fører I da så tom en tale?

Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:

Dette er det ugudelige menneskes lodd hos Gud og den arv som voldsmennene får av den Allmektige:

Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!

Får han mange barn, så er de hjemfalt til sverdet; hans ætlinger får ikke brød å mette sig med.

Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

De av dem som slipper unda, legges i graven ved pest, og enkene holder ikke sørgefest over dem.

Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,

Når han dynger op sølv som støv og samler sig klær som lere,

то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...

så blir det de rettferdige som klær sig med det han har samlet, og sølvet skal de skyldfrie dele.

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,

Som møllet har han bygget sitt hus og som den hytte en markvokter lager sig.

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...

Rik legger han sig, og intet er tatt bort; han slår sine øine op, og det er der ikke.

Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,

Som en vannflom innhenter redsler ham, om natten fører en storm ham bort.

східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...

Østenvinden løfter ham op, så han farer avsted, og den blåser ham bort fra hans sted.

Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

Gud skyter sine piler mot ham og sparer ham ikke; for hans hånd flyr han i hast.

Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...

Folk klapper i hendene og håner ham og piper ham bort fra hans sted.