Job 27

І Йов далі вів мову свою та й казав:

Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:

Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,

"Så sandt Gud lever, som satte min Ret til Side, den Almægtige, som gjorde mig mod i Hu:

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,

Så længe jeg drager Ånde og har Guds Ånde i Næsen,

неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!

skal mine Læber ej tale Uret, min Tunge ej fare med Svig!

Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,

Langt være det fra mig at give jer Ret; til jeg udånder, opgiver jeg ikke min Uskyld.

за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,

Jeg hævder min Ret, jeg slipper den ikke, ingen af mine Dage piner mit Sind.

нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

Som den gudløse gå det min Fjende, min Modstander som den lovløse!

Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?

Thi hvad er den vanhelliges Håb, når Gud bortskærer og kræver hans Sjæl?

Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?

Hører mon Gud hans Skrig, når Angst kommer over ham?

Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

Mon han kan fryde sig over den Almægtige, føjer han ham, når han påkalder ham?

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

Jeg vil lære jer om Guds Hånd, den Almægtiges Tanker dølger jeg ikke;

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?

se, selv har I alle set det, hvi har I så tomme Tanker?

Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:

Det er den gudløses Lod fra Gud, Arven, som Voldsmænd får fra den Almægtige:

Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!

Vokser hans Sønner, er det for Sværdet, hans Afkom mættes ikke med Brød;

Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

de øvrige bringer Pesten i Graven, deres Enker kan ej holde Klage over dem.

Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,

Opdynger han Sølv som Støv og samler sig Klæder som Ler

то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...

han samler, men den retfærdige klæder sig i dem, og Sølvet arver den skyldfri;

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,

han bygger sit Hus som en Edderkops, som Hytten, en Vogter gør sig;

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...

han lægger sig rig, men for sidste ang, han slår Øjnene op, og er det ej mer;

Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,

Rædsler når ham som Vande, ved Nat river Stormen ham bort;

східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...

løftet af Østenstorm farer han bort, den fejer ham væk fra hans Sted.

Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

Skånselsløst skyder han på ham, i Hast må han fly fra hans Hånd;

Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...

man klapper i Hænderne mod ham og piber ham bort fra hans Sted!