Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Eyüp yine anlatmaya başladı:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

“Keşke geçen aylar geri gelseydi, Tanrı’nın beni kolladığı,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Kandilinin başımın üstünde parladığı, Işığıyla karanlıkta yürüdüğüm günler,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Keşke olgunluk günlerim geri gelseydi, Tanrı’nın çadırımı dostça koruduğu,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Her Şeye Gücü Yeten’in henüz benimle olduğu, Çocuklarımın çevremde bulunduğu,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Yollarımın sütle yıkandığı, Yanımdaki kayanın zeytinyağı akıttığı günler!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

“Kent kapısına gidip Kürsümü meydana koyduğumda,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Gençler beni görüp gizlenir, Yaşlılar kalkıp ayakta dururlardı;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Önderler konuşmaktan çekinir, Elleriyle ağızlarını kaparlardı;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Soyluların sesi kesilir, Dilleri damaklarına yapışırdı.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Beni duyan kutlar, Beni gören överdi;

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Çünkü yardım isteyen yoksulu, Desteği olmayan öksüzü kurtarırdım.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Ölmekte olanın hayır duasını alır, Dul kadının yüreğini sevinçten coştururdum.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Doğruluğu giysi gibi giyindim, Adalet kaftanım ve sarığımdı sanki.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Körlere göz, Topallara ayaktım.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Yoksullara babalık eder, Garibin davasını üstlenirdim.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Haksızın çenesini kırar, Avını dişlerinin arasından kapardım.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

“ ‘Son soluğumu yuvamda vereceğim’ diye düşünüyordum, ‘Günlerim kum taneleri kadar çok.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Köküm sulara erişecek, Çiy geceyi dallarımda geçirecek.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Aldığım övgüler tazelenecek, Elimdeki yay yenilenecek.’

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

“İnsanlar beni saygıyla dinler, Öğüdümü sessizce beklerlerdi.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Ben konuştuktan sonra onlar konuşmazdı, Sözlerim üzerlerine damlardı.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Yağmuru beklercesine beni bekler, Son yağmurları içercesine sözlerimi içerlerdi.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Kendilerine gülümsediğimde gözlerine inanmazlardı, Güler yüzlülüğüm onlara cesaret verirdi.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Onların yolunu ben seçer, başlarında dururdum, Askerlerinin ortasında kral gibi otururdum, Yaslıları avutan biri gibiydim.