Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Åter hov Job upp sin röst och kvad:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

 Ack att jag vore såsom i forna månader,  såsom i de dagar då Gud gav mig sitt beskydd,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

 då hans lykta sken över mitt huvud  och jag vid hans ljus gick fram genom mörkret!

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

 Ja, vore jag såsom i min mognads dagar,  då Guds huldhet vilade över min hydda,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

 då ännu den Allsmäktige var med mig  och mina barn stodo runt omkring mig,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

 då mina fötter badade i gräddmjölk  och klippan invid mig göt ut bäckar av olja!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

 När jag då gick upp till porten i staden  och intog mitt säte på torget,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

 då drogo de unga sig undan vid min åsyn,  de gamla reste sig upp och blevo stående.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

 Då höllo hövdingar tillbaka sina ord  och lade handen på munnen;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

 furstarnas röst ljöd då dämpad,  och deras tunga lådde vid gommen.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

 Ja, vart öra som hörde prisade mig då säll,  och vart öga som såg bar vittnesbörd om mig;

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

 ty jag räddade den betryckte som ropade,  och den faderlöse, den som ingen hjälpare hade.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

 Den olyckliges välsignelse kom då över mig,  och änkans hjärta uppfyllde jag med jubel.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

 I rättfärdighet klädde jag mig, och den var såsom min klädnad;  rättvisa bar jag såsom mantel och huvudbindel.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

 Ögon blev jag då åt den blinde,  och fötter var jag åt den halte.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

 Jag var då en fader för de fattiga,  och den okändes sak redde jag ut.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

 Jag krossade den orättfärdiges käkar  och ryckte rovet undan hans tänder.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

 Jag tänkte då: »I mitt näste skall jag få dö,  mina dagar skola bliva många såsom sanden.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

 Min rot ligger ju öppen för vatten,  och i min krona faller nattens dagg.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

 Min ära bliver ständigt ny,  och min båge föryngras i min hand.»

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

 Ja, på mig hörde man då och väntade,  man lyssnade under tystnad på mitt råd.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

 Sedan jag hade talat, talade ingen annan;  såsom ett vederkvickande flöde kommo mina ord över dem.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

 De väntade på mig såsom på regn,  de iade upp sina munnar såsom efter vårregn.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

 När de misströstade, log jag emot dem,  och mitt ansiktes klarhet kunde de icke förmörka.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

 Täcktes jag besöka dem, så måste jag sitta främst;  jag tronade då såsom en konung i sin skara,  lik en man som har tröst för de sörjande.