Job 21

А Йов відповів та й сказав:

Därefter tog Job till orda och sade:

Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

 Hören åtminstone på mina ord;  låten det vara den tröst som I given mig.

Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

 Haven fördrag med mig, så att jag får tala;  sedan jag har talat, må du bespotta.

Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

 Är då min klagan, såsom när människor eljest klaga?  Eller huru skulle jag kunna vara annat än otålig?

Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

 Akten på mig, så skolen I häpna  och nödgas lägga handen på munnen.

І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

 Ja, när jag tänker därpå, då förskräckes jag själv,  och förfäran griper mitt kött.

Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

 Varför få de ogudaktiga leva,  ja, med åldern växa till i rikedom?

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

 De se sina barn leva kvar hos sig,  och sin avkomma hava de inför sina ögon.

Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

 Deras hus stå trygga, ej hemsökta av förskräckelse;  Gud låter sitt ris icke komma vid dem.

Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

 När deras boskap parar sig, är det icke förgäves;  lätt kalva deras kor, och icke i otid.

Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

 Sina barn släppa de ut såsom en hjord,  deras piltar hoppa lustigt omkring.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

 De stämma upp med pukor och harpor,  och glädja sig vid pipors ljud.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

 De förnöta sina dagar i lust,  och ned till dödsriket fara de i frid.

А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

 Och de sade dock till Gud: »Vik ifrån oss,  dina vägar vilja vi icke veta av.

Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

 Vad är den Allsmäktige, att vi skulle tjäna honom?  och vad skulle det hjälpa oss att åkalla honom?»

Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

 Det är sant, i deras egen hand står ej deras lycka,  och de ogudaktigas rådslag vare fjärran ifrån mig!

Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

 Men huru ofta utslocknar väl de ogudaktigas lampa,  huru ofta händer det att ofärd kommer över dem,  och att han tillskiftar dem lotter i vrede?

Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

 De borde ju bliva såsom halm för vinden,  lika agnar som stormen rycker bort.

Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

 »Gud spar åt hans barn att lida för hans ondska.»  Ja, men honom själv borde han vedergälla, så att han finge känna det.

Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

 Med egna ögon borde han se sitt fall,  och av den Allsmäktiges vrede borde han få dricka.

Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

 Ty vad frågar han efter sitt hus, när han själv är borta,  när hans månaders antal har nått sin ände?

Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

 »Skall man då lära Gud förstånd,  honom som dömer över de högsta?»

Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

 Ja, den ene får dö i sin välmaktstid,  där han sitter i allsköns frid och ro;

діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

 hans stävor hava fått stå fulla med mjölk,  och märgen i hans ben har bevarat sin saft.

А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

 Den andre måste dö med bedrövad själ,  och aldrig fick han njuta av någon lycka.

та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

 Tillsammans ligga de så i stoftet,  och förruttnelsens maskar övertäcka dem.

Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

 Se, jag känner väl edra tankar  och de funder med vilka I viljen nedslå mig.

Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

 I spörjen ju: »Vad har blivit av de höga herrarnas hus,  av hyddorna när de ogudaktiga bodde?»

Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

 Haven I då ej frågat dem som vida foro,  och akten I ej på deras vittnesbörd:

що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

 att den onde bliver sparad på ofärdens dag  och bärgad undan på vredens dag?

Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

 Vem vågar ens förehålla en sådan hans väg?  Vem vedergäller honom, vad han än må göra?

І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

 Och när han har blivit bortförd till graven,  så vakar man sedan där vid kullen.

Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

 Ljuvligt får han vilja under dalens torvor.  I hans spår drager hela världen fram;  före honom har och otaliga gått.

І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...

 Huru kunnen I då bjuda mig så fåfänglig tröst?  Av edra svar står allenast trolösheten kvar.