Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Iov a luat din nou cuvîntul în pilde, şi a zis:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

,,Oh! cum nu pot să fiu ca în lunile trecute, ca în zilele cînd mă păzea Dumnezeu,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

cînd candela Lui strălucea deasupra capului meu, şi Lumina lui mă călăuzea în întunerec!

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Cum nu sînt ca în zilele puterii mele, cînd Dumnezeu veghea ca un prieten peste cortul meu,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

cînd Cel Atotputernic încă era cu mine, şi cînd copiii mei stăteau în jurul meu;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

cînd mi se scăldau paşii în smîntînă, şi stînca vărsa lîngă mine pîraie de untdelemn!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Dacă ieşeam să mă duc la poarta cetăţii, şi dacă îmi pregăteam un scaun în piaţă,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

tinerii se trăgeau înapoi la apropierea mea, bătrînii se sculau şi stăteau în picioare.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Mai marii îşi opriau cuvîntările, şi îşi puneau mîna la gură.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Glasul căpeteniilor tăcea, şi li se lipea limba de cerul gurii.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Urechea care mă auzea, mă numea fericit, ochiul care mă vedea mă lăuda.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Căci scăpam pe săracul care cerea ajutor, şi pe orfanul lipsit de sprijin.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Binecuvîntarea nenorocitului venea peste mine, umpleam de bucurie inima văduvei.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Mă îmbrăcam cu dreptatea şi -i slujeam de îmbrăcăminte, neprihănirea îmi era manta şi turban.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Orbului îi eram ochi, şi şchiopului picior.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Celor nenorociţi le eram tată, şi cercetam pricina celui necunoscut.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Rupeam falca celui nedrept, şi -i smulgeam prada din dinţi.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Atunci ziceam: ,În cuibul meu voi muri, zilele mele vor fi multe ca nisipul.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Apa va pătrunde în rădăcinile mele, roua va sta toată noaptea peste ramurile mele.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Slava mea va înverzi neîncetat, şi arcul îmi va întineri în mînă.`

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Oamenii mă ascultau şi aşteptau, tăceau înaintea sfaturilor mele.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

După cuvîntările mele, niciunul nu răspundea, şi cuvîntul meu era pentru toţi o rouă binefăcătoare.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Mă aşteptau ca pe ploaie, căscau gura ca după ploaia de primăvară.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Cînd li se muia inima, le zîmbeam. şi nu puteau izgoni seninătatea de pe fruntea mea.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Îmi plăcea să mă duc la ei, şi mă aşezam în fruntea lor; eram ca un împărat în mijlocul unei oştiri, ca un mîngîietor lîngă nişte întristaţi.