Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Şi acum!... Am ajuns de rîsul celor mai tineri de cît mine, pe ai căror părinţi nu -i socoteam vrednici să -i pun printre cînii turmei mele.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Dar la ce mi-ar fi folosit puterea mînilor lor, cînd ei nu erau în stare să ajungă la bătrîneţă?

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Sfrijiţi de sărăcie şi foame, fug în locuri uscate, de multă vreme părăsite şi pustii.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Smulg ierburile sălbatice de lîngă copăcei, şi n'au ca pîne de cît rădăcina de bucsau.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Sînt izgoniţi din mijlocul oamenilor, strigă lumea după ei ca după nişte hoţi.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Locuiesc în văi îngrozitoare, în peşterile pămîntului şi în stînci.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

Urlă printre stufişuri, şi se adună supt mărăcini.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Fiinţe mîrşave şi dispreţuite, -sînt izgoniţi din ţară.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Şi acum, astfel de oameni mă pun în cîntecele lor, am ajuns de batjocura lor.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Mă urăsc, mă ocolesc, mă scuipă în faţă.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Nu se mai sfiesc şi mă înjosesc, nu mai au niciun frîu înaintea mea.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Ticăloşii aceştia se scoală la dreapta mea, şi îmi împing picioarele, şi îşi croiesc cărări împotriva mea ca să mă peardă.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Îmi nimicesc cărarea şi lucrează ca să mă prăpădească, ei, cărora nimeni nu le-ar veni în ajutor.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Ca printr'o largă spărtură străbat spre mine, se năpustesc supt pocnetul dărîmăturilor.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Mă apucă groaza. Slava îmi este spulberată ca de vînt, ca un nor a trecut fericirea mea.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Şi acum, mi se topeşte sufletul în mine, şi m'au apucat zilele suferinţei.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Noaptea mă pătrunde şi-mi smulge oasele, durerea care mă roade nu încetează.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

De tăria suferinţei haina îşi pierde faţa, mi se lipeşte de trup ca o cămaşă.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Dumnezeu m'a aruncat în noroi, şi am ajuns ca ţărîna şi cenuşa.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Strig către Tine, şi nu-mi răspunzi; stau în picioare, şi nu mă vezi.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Eşti fără milă împotriva mea, lupţi împotriva mea cu tăria mînii Tale.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Mă ridici, îmi dai drumul pe vînt, şi mă nimiceşti cu suflarea furtunii.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Căci ştiu că mă duci la moarte, în locul unde se întîlnesc toţi cei vii.

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Dar cel ce se prăbuşeşte nu-şi întinde mînile? Cel în nenorocire nu cere ajutor?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Nu plîngeam eu pe cel amărît? N'avea inima mea milă de cel lipsit?

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Mă aşteptam la fericire, şi cînd colo, nenorocirea a venit peste mine; trăgeam nădejde de lumină, şi cînd colo, a venit întunerecul.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Îmi ferb măruntaiele fără încetare, m'au apucat zilele de durere.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Umblu înegrit, dar nu de soare. Mă scol în plină adunare, şi strig ajutor.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Am ajuns frate cu şacalii, tovarăş cu struţii.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Pielea mi se înegreşte şi cade, iar oasele îmi ard şi se usucă.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Arfa mea s'a prefăcut în instrument de jale, şi cavalul meu scoate sunete plîngătoare.