Job 21

А Йов відповів та й сказав:

Da tok Job til orde og sa:

Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

Hør aktsomt på mitt ord og la dette være den trøst I yder mig!

Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

Tål mig, så jeg kan få tale, og når jeg har talt, kan du spotte.

Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

Mon min klage gjelder et menneske? Eller hvorfor skulde min ånd ikke bli utålmodig?

Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

Vend eder til mig og bli forferdet og legg hånd på munn!

І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

Kommer jeg det i hu, så forferdes jeg, og mitt kjød gripes av skjelving.

Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

Hvorfor blir de ugudelige i live, blir gamle og tiltar endog i velmakt?

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

De ser sine barn trives omkring sig, og sine efterkommere har de for sine øine.

Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

Deres hus er sikre mot redsler, og Guds ris kommer ikke over dem.

Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

Hans okse parrer sig og spiller ikke, hans ku kalver og kaster ikke i utide.

Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

De slipper sine barn ut som småfeet, og deres smågutter hopper omkring.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

De synger til tromme og citar, og de gleder sig ved fløitens lyd.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

De lever sine dager i lykke, og i et øieblikk farer de ned til dødsriket.

А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

Og dog sa de til Gud: Vik fra oss! Vi har ikke lyst til å kjenne dine veier.

Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

Hvad er den Allmektige, at vi skulde tjene ham, og hvad gagn skulde vi ha av å vende oss til ham med bønn?

Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

Ja, men deres lykke står ikke i deres egen hånd. - De ugudeliges tanker er langt fra mine tanker.

Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

Hvor ofte utslukkes vel de ugudeliges lampe, og hvor ofte hender det at ulykke kommer over dem? Hvor ofte tildeler han dem vel smerter i sin vrede?

Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

Hvor ofte blir de vel som strå for vinden, som agner stormen fører bort?

Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

Men Gud gjemmer hans straff til hans barn. - Ja, men han burde straffe ham selv, så han fikk kjenne det.

Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

Med egne øine burde han få se sin undergang, og av den Allmektiges vrede burde han få drikke selv.

Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

For hvad bryr han sig om sitt hus efter sin død, når hans måneders tall er ute?

Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

Vil nogen lære Gud visdom, han som dømmer de høieste?

Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

Den ene dør midt i sin velmakt, helt trygg og rolig;

діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

hans kar var fulle av melk, og margen i hans ben var saftfull.

А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

Den andre dør med sorg i hjertet og har aldri nytt nogen lykke.

та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

Begge ligger de i støvet, og makk dekker dem.

Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

Se, jeg kjenner eders tanker og de onde råd hvormed I gjør urett mot mig;

Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

for I sier: Hvor er tyrannens hus, og hvor er det telt de ugudelige bor i?

Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

Har I aldri spurt dem som har faret vidt omkring? Og I vil vel ikke forkaste deres vidnesbyrd,

що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

at den onde spares på ulykkens dag, på vredens dag føres han unda.

Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

Hvem foreholder ham hans ferd like i hans ansikt? og når han gjør noget, hvem gjengjelder ham det?

І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

Til graven bæres han med ære, og over gravhaugen holder de vakt.

Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

Søt er hans hvile i dalens muld, og alle mennesker vandrer i hans spor, og det er ikke tall på dem som har gått foran ham.

І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...

Hvor kan I da trøste mig med så tom en trøst? Av eders svar blir det bare troløshet tilbake.