Job 20

І відповів нааматянин Цофар та й сказав:

Da tok Sofar fra Na'ama til orde og sa:

Тому то думки мої відповідати мене навертають, і тому то в мені цей мій поспіх!

Derfor legger mine tanker mig svaret i munnen, og derfor stormer det i mig;

Соромливу нагану собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.

hånende tilrettevisning må jeg høre, og min ånd gir mig svar ut fra min innsikt.

Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи людина на землі була поставлена,

Vet du da ikke at slik har det vært fra evighet, fra den tid mennesker blev satt på jorden,

то спів несправедливих короткий, а радість безбожного тільки на хвилю?

at de ugudeliges jubel er kort, og den gudløses glede bare varer et øieblikk?

Якщо піднесеться величність його аж до неба, а його голова аж до хмари досягне,

Stiger enn hans stolthet til himmelen, og når enn hans hode til skyen,

проте він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?

så går han dog likesom sitt skarn til grunne for evig; de som så ham, spør: Hvor er han?

Немов сон улетить і не знайдуть його, мов видіння нічне, він сполошений буде:

Som en drøm flyr han bort, og ingen finner ham mere; han jages bort som et nattesyn.

його бачило око, та бачити більше не буде, і вже не побачить його його місце...

Det øie som så ham, ser ham ikke mere, og hans sted skuer ham ikke lenger.

Сини його запобігатимуть ласки в нужденних, а руки його позвертають маєток його...

Hans barn må søke småfolks yndest, og hans hender må gi hans gods tilbake.

Повні кості його молодечости, та до пороху з ним вона ляже!

Hans ben var fulle av ungdomskraft, men nu ligger den med ham i støvet.

Якщо в устах його зло солодке, його він таїть під своїм язиком,

Smaker enn det onde søtt i hans munn, skjuler han det under sin tunge,

над ним милосердиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах,

sparer han på det og slipper det ikke, men holder det tilbake under sin gane,

то цей хліб в його нутрощах зміниться, стане він жовчю зміїною в нутрі його!...

så blir dog hans mat omskapt i hans innvoller og blir til ormegift i hans liv.

Він маєток чужого ковтав, але його виблює: Бог виганяє його із утроби його...

Han slukte gods, og han må spy det ut igjen; Gud driver det ut av hans buk.

Отруту зміїну він ссатиме, гадючий язик його вб'є!

Ormegift må han innsuge; huggormens tunge dreper ham.

Він річкових джерел не побачить, струмків меду та молока.

Han skal ikke få se bekker, elver av honning og elver av melk.

Позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде...

Han må gi tilbake det han har tjent, og får ikke nyte det; meget gods har han vunnet, men han får liten glede av det.

Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!

For han knuste småfolk og lot dem ligge der; han rante hus til sig, men får ikke bygge dem om;

Бо спокою не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.

han kjente aldri ro i sitt indre; han skal ikke slippe unda med sine skatter.

Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все:

Det var intet som undgikk hans grådighet; derfor varer ikke hans lykke.

за повні достатку його буде тісно йому, рука кожного скривдженого прийде на нього!

Midt i hans rikdom blir det trangt for ham; hver nødlidende vender sin hånd mot ham.

Хай наповнена буде утроба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і буде дощити на нього недугами його...

For å fylle hans buk sender Gud sin brennende vrede mot ham og lar sin mat regne på ham.

Він буде втікати від зброї залізної, та прониже його мідний лук...

Flykter han for våben av jern, så gjennemborer en bue av kobber ham.

Він стане меча витягати, і вийде він із тіла, та держак його вийде із жовчі його, і перестрах на нього впаде!

Når han så drar pilen ut av sin rygg, og den lynende odd kommer frem av hans galle, da faller dødsredsler over ham.

При скарбах його всі нещастя заховані, його буде жерти огонь не роздмухуваний, позостале в наметі його буде знищене...

Alt mørke er opspart for hans vel gjemte skatter; en ild som intet menneske puster til, fortærer ham; den eter det som er igjen i hans telt.

Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане,

Himmelen åpenbarer hans misgjerning, og jorden reiser sig mot ham.

урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його...

Det han har samlet i sitt hus, føres bort, det skylles bort på Guds vredes dag.

Оце доля від Бога людині безбожній, і спадщина, обіцяна Богом для неї!

Dette er den lodd som et ugudelig menneske får av Gud, den arv som er tilkjent ham av den Allmektige.