Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Giobbe riprese il suo discorso e disse:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

"Oh foss’io come ne’ mesi d’una volta, come ne’ giorni in cui Dio mi proteggeva,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

quando la sua lampada mi risplendeva sul capo, e alla sua luce io camminavo nelle tenebre!

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Oh fossi com’ero a’ giorni della mia maturità, quando Iddio vegliava amico sulla mia tenda,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

quando l’Onnipotente stava ancora meco, e avevo i miei figliuoli d’intorno;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

quando mi lavavo i piedi nel latte e dalla roccia mi fluivano ruscelli d’olio!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Allorché uscivo per andare alla porta della città e mi facevo preparare il seggio sulla piazza,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

i giovani, al vedermi, si ritiravano, i vecchi s’alzavano e rimanevano in piedi;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

i maggiorenti cessavan di parlare e si mettevan la mano sulla bocca;

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

la voce dei capi diventava muta, la lingua s’attaccava al loro palato.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

L’orecchio che mi udiva, mi diceva beato; l’occhio che mi vedeva mi rendea testimonianza,

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

perché salvavo il misero che gridava aiuto, e l’orfano che non aveva chi lo soccorresse.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Scendea su me la benedizione di chi stava per perire, e facevo esultare il cuor della vedova.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

La giustizia era il mio vestimento ed io il suo; la probità era come il mio mantello e il mio turbante.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Ero l’occhio del cieco, il piede dello zoppo;

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

ero il padre de’ poveri, e studiavo a fondo la causa dello sconosciuto.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Spezzavo la ganascia all’iniquo, e gli facevo lasciar la preda che avea fra i denti.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

E dicevo: "Morrò nel mio nido, e moltiplicherò i miei giorni come la rena;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

le mie radici si stenderanno verso l’acque, la rugiada passerà la notte sui miei rami;

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

la mia gloria sempre si rinnoverà, e l’arco rinverdirà nella mia mano".

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Gli astanti m’ascoltavano pieni d’aspettazione, si tacevan per udire il mio parere.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Quand’avevo parlato, non replicavano; la mia parola scendeva su loro come una rugiada.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

E m’aspettavan come s’aspetta la pioggia; aprivan larga la bocca come a un acquazzone di primavera.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Io sorridevo loro quand’erano sfiduciati; e non potevano oscurar la luce del mio volto.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Quando andavo da loro, mi sedevo come capo, ed ero come un re fra le sue schiere, come un consolatore in mezzo agli afflitti.