Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

E ora servo di zimbello a dei più giovani di me, i cui padri non mi sarei degnato di mettere fra i cani del mio gregge!

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

E a che m’avrebbe servito la forza delle lor mani? Gente incapace a raggiungere l’età matura,

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

smunta dalla miseria e dalla fame, ridotta a brucare il deserto, la terra da tempo nuda e desolata,

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

strappando erba salsa presso ai cespugli, ed avendo per pane radici di ginestra.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Sono scacciati di mezzo agli uomini, grida lor dietro la gente come dietro al ladro,

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

abitano in burroni orrendi, nelle caverne della terra e fra le rocce;

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

ragliano fra i cespugli, si sdraiano alla rinfusa sotto i rovi;

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

gente da nulla, razza senza nome, cacciata via dal paese a bastonate.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

E ora io sono il tema delle loro canzoni, il soggetto dei loro discorsi.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Mi aborrono, mi fuggono, non si trattengono dallo sputarmi in faccia.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Non han più ritegno, m’umiliano, rompono ogni freno in mia presenza.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Questa genia si leva alla mia destra, m’incalzano, e si appianano le vie contro di me per distruggermi.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Hanno sovvertito il mio cammino, lavorano alla mia ruina, essi che nessuno vorrebbe soccorrere!

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

S’avanzano come per un’ampia breccia, si precipitano innanzi in mezzo alle ruine.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Terrori mi si rovesciano addosso; l’onor mio è portato via come dal vento, è passata come una nube la mia felicità.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

E ora l’anima mia si strugge in me, m’hanno còlto i giorni dell’afflizione.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

La notte mi trafigge, mi stacca l’ossa, e i dolori che mi rodono non hanno posa.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Per la gran violenza del mio male la mia veste si sforma, mi si serra addosso come la tunica.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Iddio m’ha gettato nel fango, e rassomiglio alla polvere e alla cenere.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Io grido a te, e tu non mi rispondi; ti sto dinanzi, e tu mi stai a considerare!

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Ti sei mutato in nemico crudele verso di me; mi perseguiti con la potenza della tua mano.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Mi levi per aria, mi fai portar via dal vento, e mi annienti nella tempesta.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Giacché, lo so, tu mi meni alla morte, alla casa di convegno di tutti i viventi.

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Ma chi sta per perire non protende la mano? e nell’angoscia sua non grida al soccorso?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Non piangevo io forse per chi era nell’avversità? l’anima mia non era ella angustiata per il povero?

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Speravo il bene, ed è venuto il male; aspettavo la luce, ed è venuta l’oscurità!

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Le mie viscere bollono e non hanno requie, son venuti per me giorni d’afflizione.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Me ne vo tutto annerito, ma non dal sole; mi levo in mezzo alla raunanza, e grido aiuto;

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

son diventato fratello degli sciacalli, compagno degli struzzi.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

La mia pelle è nera, e cade a pezzi; le mie ossa son calcinate dall’arsura.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

La mia cetra non dà più che accenti di lutto, e la mia zampogna voce di pianto.