Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Jób pedig folytatá az ő beszédét, és monda:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Oh, vajha olyan volnék, mint a hajdani hónapokban, a mikor Isten őrzött engem!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Mikor az ő szövétneke fénylett fejem fölött, *s* világánál jártam a setétet;

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

A mint java-korom napjaiban valék, a mikor Isten gondossága borult sátoromra!

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Mikor még a Mindenható velem volt, *és* körültem voltak gyermekeim;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Mikor lábaimat *édes* tejben mostam, és mellettem a szikla olajpatakokat ontott;

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Mikor a kapuhoz mentem, fel a városon; a köztéren székemet fölállítám:

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Ha megláttak az ifjak, félrevonultak, az öregek is fölkeltek *és *állottak.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

A fejedelmek abbahagyták a beszédet, és tenyeröket szájukra tették.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

A főemberek szava elnémult, és nyelvök az ínyökhöz ragadt.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Mert a mely fül hallott, boldognak mondott engem, és a mely szem látott, bizonyságot tett én felőlem.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Mert megmentém a kiáltozó szegényt, és az árvát, a kinek nem volt segítsége.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

A veszni indultnak áldása szállt reám, az özvegynek szívét megörvendeztetém.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Az igazságot magamra öltém és az is magára ölte engem; palást és süveg gyanánt volt az én ítéletem.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

A vaknak én szeme valék, és a sántának lába.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

A szűkölködőknek én atyjok valék, az ismeretlennek ügyét is jól meghányám-vetém.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Az álnoknak zápfogait kitördösém, és fogai közül a prédát kiütém vala.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Azt gondoltam azért: fészkemmel veszek el, és mint a homok, megsokasodnak napjaim.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Gyökerem a víznek nyitva lesz, és ágamon hál meg a harmat.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Dicsőségem megújul velem, és kézívem erősebbé lesz kezemben.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Hallgattak és figyeltek reám, és elnémultak az én tanácsomra.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Az én szavaim után nem szóltak többet, *s harmatként* hullt rájok beszédem.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Mint az esőre, úgy vártak rám, és szájukat tátották, mint tavaszi záporra.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Ha rájok mosolyogtam, nem bizakodtak el, és arczom derüjét nem sötétíték be.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

*Örömest* választottam útjokat, mint főember ültem *ott;* úgy laktam *ott,* mint király a hadseregben, mint a ki bánkódókat vigasztal.