Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Most pedig nevetnek rajtam, a kik fiatalabbak nálam a kiknek atyjokat az én juhaimnak komondorai közé sem számláltam volna.

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

Mire való lett volna nékem még kezök ereje is? Rájok nézve a vénség elveszett!

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

Szükség és éhség miatt összeaszottak, a kik a kopár földet futják, a sötét, sivatag pusztaságot.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

A kik keserű füvet tépnek a bokor mellett, és rekettyegyökér a kenyerök.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

Az emberek közül kiűzik őket, úgy hurítják őket, mint a tolvajt.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Félelmetes völgyekben kell lakniok, a földnek és szikláknak hasadékaiban.

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

A bokrok között ordítanak, a csalánok alatt gyülekeznek.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Esztelen legények, sőt becstelen fiak, a kiket kivertek az országból.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

És most ezeknek lettem gúnydalává, nékik levék beszédtárgyuk!

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Útálnak engem, messze távoznak tőlem, és nem átalanak pökdösni előttem.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Sőt leoldják kötelöket és bántalmaznak engem, és a zabolát előttem kivetik.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Jobb felől ifjak támadnak ellenem, gáncsot vetnek lábaimnak, és ösvényt törnek felém, hogy megrontsanak.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Az én útamat elrontják, romlásomat öregbítik, nincsen segítség ellenök.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Mint valami széles résen, úgy rontanak elő, pusztulás között hömpölyögnek *ide.*

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Rettegések fordultak ellenem, mint vihar űzik el tisztességemet, boldogságom eltünt, mint a felhő.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Mostan azért enmagamért ontja ki magát lelkem; nyomorúságnak napjai fognak meg engem.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Az éjszaka meglyuggatja csontjaimat bennem, és nem nyugosznak az én inaim.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

A sok erőlködés miatt elváltozott az én ruházatom; úgy szorít engem, mint a köntösöm galléra.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

A sárba vetett engem, hasonlóvá lettem porhoz és hamuhoz.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Kiáltok hozzád, de nem felelsz; megállok és *csak* nézel reám!

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Kegyetlenné változtál irántam; kezed erejével harczolsz ellenem.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Felemelsz, szélnek eresztesz engem, és széttépsz engem a viharban.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Hiszen tudtam, hogy visszatérítesz engem a halálba, és a minden élő gyülekező házába;

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

De a roskadóban levő ne nyujtsa-é ki kezét? Avagy ha veszendőben van, ne kiáltson-é segítségért?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Avagy nem sírtam-é azon, a kinek kemény napja volt; a szűkölködő miatt nem volt-é lelkem szomorú?

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Bizony jót reméltem és rossz következék, világosságot vártam és homály jöve.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Az én bensőm forr és nem nyugoszik; megrohantak engem a nyomorúságnak napjai.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Feketülten járok, de nem a nap hősége miatt; felkelek a gyülekezetben *és* kiáltozom.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Atyjok fiává lettem a sakáloknak, és társokká a strucz madaraknak.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Bőröm feketül*ten hámlik le* rólam, és csontom elég a hőség miatt.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...

Hegedűm sírássá változék, sípom pedig jajgatók szavává.