Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Job puhui taas sananlaskunsa ja sanoi:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Ah jos minä olisin niinkuin entisinä kuukausina! niinä päivinä, joina Jumala minun kätki,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Koska hänen valkeutensa paisti minun pääni päälle, ja minä kävin pimeissä hänen valkeudessansa,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Niinkuin minä olin nuorena olessani; koska Jumalan salaisuus oli minun majani päällä;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Koska Kaikkivaltias oli vielä minun kanssani, ja minun nuorukaiseni minun ympärilläni;

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Koska minä pesin minun tieni voilla, ja kallio vuoti minulle öljy-ojat;

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Koska minä menin kaupunin porteille, ja annoin valmistaa istuimeni kujille;

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Kuin nuoret näkivät minun, niin he pakenivat, ja vanhat nousivat ja seisoivat minun edessäni,

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Ylimmäiset lakkasivat puhumasta, ja panivat kätensä suunsa päälle,

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Ruhtinasten ääni kätkeysi, ja heidän kielensä suun lakeen tarttui.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Sillä kenen korva minun kuuli, se kiitti minua onnelliseksi, ja jonka silmä minun näki, se todisti minusta.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Sillä minä autin köyhää, joka huusi, ja orpoa, jolla ei auttajaa ollut.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Niiden siunaus, jotka katoomallansa olivat, tuli minun päälleni; ja minä ilahutin leskein sydämen.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Vanhurskaus oli minun pukuni, jonka minä päälleni puin, ja minun oikeuteni oli minulle niinkuin hame ja kaunistus.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Minä olin sokian silmä ja ontuvan jalka.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Minä olin köyhäin isä, ja jonka asiaa en minä ymmärtänyt, sen minä visusti tutkin.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Minä särjin väärän syömähampaat, ja otin saaliin hänen hampaistansa,

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Minä ajattelin: minä riuduin pesässäni, ja teen päiväni moneksi niinkuin sannan.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Minun juureni putkahti veden tykönä, ja kaste pysyi laihoni päällä.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Minun kunniallisuuteni uudistui minun edessäni, ja minun joutseni muuttui uudeksi minun kädessäni.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

He kuulivat minua ja odottivat, ja vaikenivat minun neuvooni.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Minun sanani jälkeen ei yksikään enempää puhunut, ja minun puheeni tiukkui heidän päällensä.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

He odottivat minua niinkuin sadetta, ja avasivat suunsa niinkuin ehtoosadetta vastaan.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Jos minä nauroin heidän puoleensa, ei he luottaneet sen päälle, eikä tahtoneet minua murheesen saattaa.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Kuin minä tulin heidän kokouksiinsa, niin minun täytyi istua ylimpänä: ja asuin niinkuin kuningas sotaväen keskellä, lohduttaissani murheellisia.