Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:
ایّوب به کلام خود ادامه داده گفت:
О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
ای کاش دوران سابق و آن روزهایی که خدا مراقب و مواظب من بود، دوباره می‌آمد.
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
در آن روزها نور او بر من می‌تابید و راه تاریک مرا روشن می‌کرد.
як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
آن وقت دوران کامرانی من بود و از دوستی خدا برخوردار بودم.
коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
خدای قادر مطلق با من بود و فرزندانم دور من جمع بودند.
коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
پاهای خود را با شیر می‌شستم و از صخره‌‌ها برای من روغن زیتون جاری می‌شد.
Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
وقتی به دروازهٔ شهر می‌رفتم و بر کرسی خود می‌نشستم،
як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
جوانان برای من راه باز می‌کردند و ریش‌سفیدان به احترام من برمی‌خاستند.
зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
رهبران شهر از حرف زدن باز می‌ایستادند و سکوت می‌کردند.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
حتّی شخصیّت‌های مهم با دیدن من ساکت می‌شدند.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
هرکسی که مرا می‌دید و سخنان مرا می‌شنید، مرا ستایش می‌نمود.
бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
زیرا من به داد مردم فقیر می‌رسیدم و به یتیمانِ بی‌کس کمک می‌کردم.
Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
کسانی‌که در حال مرگ بودند، برایم دعا می‌کردند و با کار نیک، دل بیوه زنان را شاد می‌ساختم.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
کارهای خود را از روی عدل و انصاف انجام می‌دادم.
Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
برای کورها چشم و برای مردم لَنگ، پا بودم.
Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
از نیازمندان مثل یک پدر دستگیری می‌کردم و از حق غریبان دفاع می‌نمودم.
Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
دندانهای نیش ظالمان را می‌شکستم و شکار را از دهنشان می‌گرفتم.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
آرزو داشتم که بعد از یک عمر شاد و طولانی، به آسودگی در خانهٔ خود بمیرم.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
مثل درختی بودم که ریشه‌اش به آب می‌رسید و شاخه‌هایش با شبنم شاداب می‌شدند.
Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
همه از من تمجید می‌کردند و قدرت و نیروی من روزافزون بود.
Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
همه به سخنان من گوش می‌دادند و از پندهای من استفاده می‌کردند.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
وقتی من سخنانم را تمام می‌کردم، کسی حرفی نمی‌زد. کلام من مانند قطرات شبنم بر آنها می‌چکید.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
آنها همچون دهقانی که چشم به راه باران باشد، با شوق تمام منتظر شنیدن کلام من می‌بودند.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
وقتی دلسرد می‌شدند، با یک تبسم آنها را دلگرم می‌ساختم و با روی خوش، آنها را تشویق می‌نمودم.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
در میان آنها، مانند پادشاه حکومت می‌کردم و در هنگام غم، آنها را تسلّی می‌دادم.