Job 30

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
امّا اکنون آنهایی که از من جوانتر هستند، و من عار داشتم که پدرانشان با سگهای من از گلّه‌ام نگهبانی نمایند، مسخره‌ام می‌کنند.
Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
آنها یک عدّه اشخاص تنبل بودند که کاری از دستشان ساخته نبود.
Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
آن‌قدر فقیر بودند که از گرسنگی به بیابان می‌رفتند و ریشه و برگ گیاه می‌خوردند.
рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
آن‌قدر فقیر بودند که از گرسنگی به بیابان می‌رفتند و ریشه و برگ گیاه می‌خوردند.
Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
از اجتماع رانده شده بودند و مردم با آنها مانند دزدان رفتار می‌کردند.
так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
در غارها و حفره‌ها زندگی می‌کردند و در بین صخره‌ها پناه می‌بردند.
ревіли вони між кущами, збирались під терням,
مثل حیوان زوزه می‌کشیدند و در زیر بوته‌ها با هم جمع می‌شدند.
сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
گروهی بیکاره و بی‌نام و نشان هستند که از اجتماع طرد شده‌اند.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
اکنون آنها می‌آیند و به من می‌خندند و مرا بازیچهٔ دست خود ساخته‌اند.
Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
آنها با نفرت با من رفتار می‌کنند و فکر می‌کنند برای من خیلی خوب هستند، آنها حتّی به صورتم آب دهان می‌اندازند.
бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
چون خدا مرا درمانده و بیچاره ساخته است، آنها به مخالفت من برخاسته‌اند.
По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
فتنه‌گران از هر سو به من حمله می‌کنند و اسباب هلاکت مرا مهیّا کرده‌اند.
Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
راه مرا می‌بندند و به من آزار می‌رسانند و کسی نیست که آنها را باز دارد.
немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
ناگهان از هر طرف بر من هجوم می‌آورند و بر سر من می‌ریزند.
Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
ترس و وحشت مرا فراگرفته و عزّت و آبرویم بر باد رفته، و سعادتم مانند ابر از بین رفته است.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
اکنون جانم به لب رسیده و رنجهای من پایانی ندارد.
Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
شبها استخوانهایم درد می‌کنند و لحظه‌ای آرام و قرار ندارم.
З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
خداوند یقهٔ مرا می‌گیرد و لباسم را دور من می‌پیچاند
Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
خدا مرا در گل ولای افکنده و در خاک و خاکستر پایمالم کرده است.
Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
پیش تو ای خدا، زاری و فریاد می‌کنم، امّا تو به من جواب نمی‌دهی. در حضورت می‌ایستم، ولی تو به من توجّه نمی‌نمایی.
Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
تو بر من رحم نمی‌کنی و با قدرت بر من جفا می‌‌کنی.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
مرا در میان تندباد می‌اندازی و در مسیر توفان قرار می‌دهی.
Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
می‌دانم که مرا به دست مرگ، یعنی به سرنوشتی که برای همهٔ موجودات تعیین کرده‌ای، می‌سپاری.
Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
چرا به کسی‌که از پا افتاده و برای کمک التماس می‌نماید، حمله می‌‌کنی؟
Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
آیا من برای کسانی‌که در زحمت بودند، گریه نکردم و آیا به‌خاطر مردم مسکین و نیازمند، غصّه نخوردم؟
Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
امّا به عوض خوبی، بدی دیدم و به عوض نور، تاریکی نصیبم شد.
Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
دلم پریشان است و آرام ندارم و به روز بد گرفتار شده‌ام.
ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
ماتم‌کنان در عالم تاریکی، سرگردان هستم. در میان جماعت می‌ایستم و برای کمک فریاد می‌زنم.
Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
همنشین من شغال و شترمرغ دوست من شده است.
моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
پوست بدنم سیاه شده، به زمین می‌ریزد و استخوانهایم از شدّت تب می‌سوزند.
І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
آواز چنگ من به ساز غم تبدیل شده و از نی من، نوای ناله و صدای گریه می‌آید.