Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Og Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Ak, havde jeg det som tilforn, som dengang Gud tog sig af mig,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

da hans Lampe lyste over mit Hoved, og jeg ved hans Lys vandt frem i Mørke,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

som i mine modne År, da Guds Fortrolighed var over mit Telt,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

da den Almægtige end var hos mig og mine Drenge var om mig,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

da mine Fødder vaded i Fløde, og Olie strømmede, hvor jeg stod,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

da jeg gik ud til Byens Port og rejste mit Sæde på Torvet.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Når Ungdommen så mig, gemte deo sig, Oldinge rejste sig op og stod,

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Høvdinger standsed i Talen og lagde Hånd på Mund,

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Stormænds Røst forstummed, deres Tunge klæbed til Ganen;

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Øret hørte og priste mig lykkelig, Øjet så og tilkendte mig Ære.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Thi jeg redded den arme, der skreg om Hjælp, den faderløse, der savned en Hjælper;

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

den, det gik skævt, velsignede mig, jeg frydede Enkens Hjerte;

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

jeg klædte mig i Retfærd, og den i mig, i Ret som Kappe og Hovedbind.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Jeg var den blindes Øje, jeg var den lammes Fod;

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

jeg var de fattiges Fader, udreded den mig ukendtes Sag;

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

den lovløses Tænder brød jeg, rev Byttet ud af hans Gab.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Så tænkte jeg da: "Jeg skal dø i min Rede, leve så længe som Føniksfuglen;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

min Rod kan Vand komme til, Duggen har Nattely i mine Grene;

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

min Ære er altid ny, min Bue er altid ung i min Hånd!"

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Mig hørte de på og bied, var tavse, mens jeg gav Råd;

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

ingen tog Ordet, når jeg havde talt, mine Ord faldt kvægende på dem;

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

de bied på mig som på Regn, spærred Munden op efter Vårregn.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Mistrøstige smilte jeg til, mit Åsyns Lys fik de ej til at svinde.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Vejen valgte jeg for dem og sad som Høvding, troned som Konge blandt Hærmænd, som den, der gav sørgende Trøst.