Job 21

А Йов відповів та й сказав:

A odpovídaje Job, řekl:

Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

Poslouchejte pilně řeči mé, a bude mi to za potěšení od vás.

Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

Postrpte mne, abych i já mluvil, a když odmluvím, posmívejž se.

Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

Zdaliž já před člověkem naříkám? A poněvadž jest proč, jakž nemá býti ssoužen duch můj?

Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

Pohleďte na mne, a užasněte se, a položte prst na ústa.

І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

Ano já sám, když rozvažuji své bídy, tedy se děsím, a spopadá tělo mé hrůza.

Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

Proč bezbožní živi jsou, k věku starému přicházejí, též i bohatnou?

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

Símě jejich stálé jest před oblíčejem jejich s nimi, a rodina jejich před očima jejich.

Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

Domové jejich bezpečni jsou před strachem, aniž metla Boží na nich.

Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

Býk jejich připouštín bývá, ale ne na prázdno; kráva jejich rodí, a nepotracuje plodu.

Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

Vypouštějí jako stádo maličké své, a synové jejich poskakují.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

Povyšují hlasu při bubnu a harfě, a veselí se k zvuku muziky.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

Tráví v štěstí dny své, a v okamžení do hrobu sstupují.

А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

Kteříž říkají Bohu silnému: Odejdi od nás, nebo známosti cest tvých neoblibujeme.

Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

Kdo jest Všemohoucí, abychom sloužili jemu? A jaký toho zisk, že bychom se modlili jemu?

Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

Ale pohleď, že není v moci jejich štěstí jejich, pročež rada bezbožných vzdálena jest ode mne.

Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

Často-liž svíce bezbožných hasne? Přichází-liž na ně bída jejich? Poděluje-liž je bolestmi Bůh v hněvě svém?

Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

Bývají-liž jako plevy před větrem, a jako drtiny, kteréž zachvacuje vicher?

Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

Odkládá-liž Bůh synům bezbožníka nepravost jeho? Odplacuje-liž jemu tak, aby to znáti mohl,

Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

A aby viděly oči jeho neštěstí jeho, a prchlivost Všemohoucího že by pil?

Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

O dům pak jeho po něm jaká jest péče jeho, když počet měsíců jeho bude umenšen?

Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

Zdali Boha silného kdo učiti bude umění, kterýž sám vysokosti soudí?

Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

Tento umírá v síle dokonalosti své, všelijak bezpečný a pokojný.

діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

Prsy jeho plné jsou mléka, a mozk kostí jeho svlažován bývá.

А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

Jiný pak umírá v hořkosti ducha, kterýž nikdy nejídal s potěšením.

та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

Jednostejně v prachu lehnou, a červy se rozlezou.

Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

Aj, známť myšlení vaše, a chytrosti, kteréž proti mně neprávě vymýšlíte.

Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

Nebo pravíte: Kde jest dům urozeného? A kde stánek příbytků bezbožných?

Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

Což jste se netázali jdoucích cestou? Zkušení-liž aspoň jejich nepovolíte,

що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

Že v den neštěstí ochranu mívá bezbožný, v den, pravím, rozhněvání přistřín bývá?

Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

Kdo jemu oznámí zjevně cestu jeho? Aneb za to, co činil, kdo jemu odplatí?

І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

A však i on k hrobu vyprovozen bude, a tam zůstane.

Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

Sladnou jemu hrudy údolí, nadto za sebou všecky lidi táhne, těch pak, kteříž ho předešli, není počtu.

І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...

Hle, jak vy mne marně troštujete, nebo v odpovědech vašich nezůstává než faleš.