Job 29

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Job nastavi svoju besjedu i reče:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

"O, da mi je prošle proživjet' mjesece, dane one kad je Bog nada mnom bdio,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

kad mi je nad glavom njegov sjao žižak a kroz mrak me svjetlo njegovo vodilo,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

kao u dane mojih zrelih jeseni kad s mojim stanom Bog prijateljevaše,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

kada uz mene još bijaše Svesilni i moji me okruživahu dječaci,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

kada mi se noge u mlijeku kupahu, a potokom ulja ključaše mi kamen!

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Kada sam na vrata gradska izlazio i svoju stolicu postavljao na trg,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

vidjevši me, sklanjali bi se mladići, starci bi ustavši stojeći ostali.

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Razgovor bi prekidali uglednici i usta bi svoja rukom zatvarali.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Glavarima glas bi sasvim utihnuo, za nepce bi im se zalijepio jezik.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Tko god me slušao, blaženim me zvao, hvalilo me oko kad bi me vidjelo.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Jer, izbavljah bijednog kada je kukao i sirotu ostavljenu bez pomoći.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Na meni bješe blagoslov izgubljenih, srcu udovice ja veselje vraćah.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Pravdom se ja kao haljinom odjenuh, nepristranost bje mi plaštem i povezom.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Bjeh oči slijepcu i bjeh noge bogalju,

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

otac ubogima, zastupnik strancima.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Kršio sam zube čovjeku opaku, plijen sam čupao iz njegovih čeljusti.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Govorah: 'U svom ću izdahnuti gnijezdu, k'o palma, bezbrojne proživjevši dane.'

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Korijenje se moje sve do vode pruža, na granama mojim odmara se rosa.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Pomlađivat će se svagda slava moja i luk će mi se obnavljati u ruci.'

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Slušali su željno što ću im kazati i šutjeli da od mene savjet čuju.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Na riječi mi ne bi ništa dometali i besjede su mi daždile po njima.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Za mnom žudjeli su oni k'o za kišom, otvarali usta k'o za pljuskom ljetnim.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Osmijeh moj bijaše njima ohrabrenje; pazili su na vedrinu moga lica.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!

Njima ja sam izabirao putove, kao poglavar ja sam ih predvodio, kao kralj među svojim kad je četama kao onaj koji tješi ojađene.