Job 27

І Йов далі вів мову свою та й казав:

وَعَادَ أَيُّوبُ يَنْطِقُ بِمَثَلِهِ فَقَالَ:

Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,

«حَيٌّ هُوَ اللهُ الَّذِي نَزَعَ حَقِّي، وَالْقَدِيرُ الَّذِي أَمَرَّ نَفْسِي،

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,

إِنَّهُ مَا دَامَتْ نَسَمَتِي فِيَّ، وَنَفْخَةُ اللهِ فِي أَنْفِي،

неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!

لَنْ تَتَكَلَّمَ شَفَتَايَ إِثْمًا، وَلاَ يَلْفِظَ لِسَانِي بِغِشٍّ.

Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,

حَاشَا لِي أَنْ أُبَرِّرَكُمْ! حَتَّى أُسْلِمَ الرُّوحَ لاَ أَعْزِلُ كَمَالِي عَنِّي.

за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,

تَمَسَّكْتُ بِبِرِّي وَلاَ أَرْخِيهِ. قَلْبِي لاَ يُعَيِّرُ يَوْمًا مِنْ أَيَّامِي.

нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

لِيَكُنْ عَدُوِّي كَالشِّرِّيرِ، وَمُعَانِدِي كَفَاعِلِ الشَّرِّ.

Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?

لأَنَّهُ مَا هُوَ رَجَاءُ الْفَاجِرِ عِنْدَمَا يَقْطَعُهُ، عِنْدَمَا يَسْلِبُ اللهُ نَفْسَهُ؟

Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?

أَفَيَسْمَعُ اللهُ صُرَاخَهُ إِذَا جَاءَ عَلَيْهِ ضِيقٌ؟

Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

أَمْ يَتَلَذَّذُ بِالْقَدِيرِ؟ هَلْ يَدْعُو اللهَ فِي كُلِّ حِينٍ؟

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

«إِنِّي أُعَلِّمُكُمْ بِيَدِ اللهِ. لاَ أَكْتُمُ مَا هُوَ عِنْدَ الْقَدِيرِ.

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?

هَا أَنْتُمْ كُلُّكُمْ قَدْ رَأَيْتُمْ، فَلِمَاذَا تَتَبَطَّلُونَ تَبَطُّلاً؟ قَائِلِينَ:

Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:

هذَا نَصِيبُ الإِنْسَانِ الشِّرِّيرِ مِنْ عِنْدِ اللهِ، وَمِيرَاثُ الْعُتَاةِ الَّذِي يَنَالُونَهُ مِنَ الْقَدِيرِ.

Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!

إِنْ كَثُرَ بَنُوهُ فَلِلسَّيْفِ، وَذُرِّيَّتُهُ لاَ تَشْبَعُ خُبْزًا.

Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

بَقِيَّتُهُ تُدْفَنُ بِالْمَوْتَانِ، وَأَرَامِلُهُ لاَ تَبْكِي.

Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,

إِنْ كَنَزَ فِضَّةً كَالتُّرَابِ، وَأَعَدَّ مَلاَبِسَ كَالطِّينِ،

то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...

فَهُوَ يُعِدُّ وَالْبَارُّ يَلْبَسُهُ، وَالْبَرِئُ يَقْسِمُ الْفِضَّةَ.

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,

يَبْنِي بَيْتَهُ كَالْعُثِّ، أَوْ كَمَظَلَّةٍ صَنَعَهَا النَّاطُورُ.

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...

يَضْطَجعُ غَنِيًّا وَلكِنَّهُ لاَ يُضَمُّ. يَفْتَحُ عَيْنَيْهِ وَلاَ يَكُونُ.

Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,

الأَهْوَالُ تُدْرِكُهُ كَالْمِيَاهِ. لَيْلاً تَخْتَطِفُهُ الزَّوْبَعَةُ.

східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...

تَحْمِلُهُ الشَّرْقِيَّةُ فَيَذْهَبُ، وَتَجْرُفُهُ مِنْ مَكَانِهِ.

Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

يُلْقِي اللهُ عَلَيْهِ وَلاَ يُشْفِقُ. مِنْ يَدِهِ يَهْرُبُ هَرْبًا.

Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...

يَصْفِقُونَ عَلَيْهِ بِأَيْدِيهِمْ، وَيَصْفِرُونَ عَلَيْهِ مِنْ مَكَانِهِ.