Job 29

Eyüp yine anlatmaya başladı:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

“Keşke geçen aylar geri gelseydi, Tanrı’nın beni kolladığı,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Kandilinin başımın üstünde parladığı, Işığıyla karanlıkta yürüdüğüm günler,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Keşke olgunluk günlerim geri gelseydi, Tanrı’nın çadırımı dostça koruduğu,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Her Şeye Gücü Yeten’in henüz benimle olduğu, Çocuklarımın çevremde bulunduğu,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Yollarımın sütle yıkandığı, Yanımdaki kayanın zeytinyağı akıttığı günler!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

“Kent kapısına gidip Kürsümü meydana koyduğumda,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Gençler beni görüp gizlenir, Yaşlılar kalkıp ayakta dururlardı;

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Önderler konuşmaktan çekinir, Elleriyle ağızlarını kaparlardı;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Soyluların sesi kesilir, Dilleri damaklarına yapışırdı.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Beni duyan kutlar, Beni gören överdi;

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Çünkü yardım isteyen yoksulu, Desteği olmayan öksüzü kurtarırdım.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Ölmekte olanın hayır duasını alır, Dul kadının yüreğini sevinçten coştururdum.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Doğruluğu giysi gibi giyindim, Adalet kaftanım ve sarığımdı sanki.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Körlere göz, Topallara ayaktım.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Yoksullara babalık eder, Garibin davasını üstlenirdim.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Haksızın çenesini kırar, Avını dişlerinin arasından kapardım.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

“ ‘Son soluğumu yuvamda vereceğim’ diye düşünüyordum, ‘Günlerim kum taneleri kadar çok.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Köküm sulara erişecek, Çiy geceyi dallarımda geçirecek.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Aldığım övgüler tazelenecek, Elimdeki yay yenilenecek.’

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

“İnsanlar beni saygıyla dinler, Öğüdümü sessizce beklerlerdi.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Ben konuştuktan sonra onlar konuşmazdı, Sözlerim üzerlerine damlardı.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

Yağmuru beklercesine beni bekler, Son yağmurları içercesine sözlerimi içerlerdi.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Kendilerine gülümsediğimde gözlerine inanmazlardı, Güler yüzlülüğüm onlara cesaret verirdi.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Onların yolunu ben seçer, başlarında dururdum, Askerlerinin ortasında kral gibi otururdum, Yaslıları avutan biri gibiydim.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!