Job 29

At muling ipinagbadya ni Job ang kaniyang talinghaga, at nagsabi,

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Oh ako nawa'y napasa mga buwan noong dakong una, gaya noong mga kaarawan ng binabantayan ako ng Dios;

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

Nang ang kaniyang ilawan ay sumisilang sa aking ulo at sa pamamagitan ng kaniyang liwanag ay lumalakad ako sa kadiliman;

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Gaya noong ako'y nasa kabutihan ng aking mga kaarawan, noong ang pagkasi ng Dios ay nasa aking tolda;

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

Noong ang Makapangyarihan sa lahat ay sumasaakin pa, at ang aking mga anak ay nangasa palibot ko;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

Noong ang aking mga hakbang ay naliligo sa gatas, at ang bato ay nagbubuhos para sa akin ng mga ilog ng langis!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Noong ako'y lumalabas sa pintuang-bayan hanggang sa bayan, noong aking inihahanda ang aking upuan sa lansangan,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

Nakikita ako ng mga binata, at nagsisipagkubli, at ang mga matanda ay nagsisitindig at nagsisitayo:

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

Ang mga pangulo ay nagpipigil ng pangungusap, at inilalagay ang kanilang kamay sa kanilang bibig;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

Ang tinig ng mga mahal na tao ay tumatahimik, at ang kanilang dila ay dumidikit sa ngalangala ng kanilang bibig.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Sapagka't pagka naririnig ako ng pakinig, ay pinagpapala nga ako; at pagka nakikita ako ng mata, ay sumasaksi sa akin:

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

Sapagka't aking iniligtas ang dukha na dumadaing, ang ulila rin naman na walang tumutulong sa kaniya.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Ang basbas ng malapit nang mamamatay ay sumaakin: at aking pinaawit sa kagalakan ang puso ng babaing bao.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Ako'y nagbibihis ng katuwiran, at sinusuutan niya ako: ang aking kaganapan ay parang isang balabal at isang diadema.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Ako'y naging mga mata sa bulag, at naging mga paa ako sa pilay.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Ako'y naging ama sa mapagkailangan; at ang usap niyaong hindi ko nakikilala ay aking sinisiyasat.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

At aking binali ang mga pangil ng liko, at inagaw ko ang huli sa kaniyang mga ngipin.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Nang magkagayo'y sinabi ko, mamamatay ako sa aking pugad, at aking pararamihin ang aking mga kaarawan na gaya ng buhangin:

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Ang aking ugat ay nakalat sa tubig, at ang hamog ay lumalapag buong gabi sa aking sanga:

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Ang aking kaluwalhatian ay sariwa sa akin, at ang aking busog ay nababago sa aking kamay.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Sa akin ay nangakikinig ang mga tao, at nangaghihintay, at nagsisitahimik sa aking payo.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Pagkatapos ng aking mga salita ay hindi na sila nagsasalita pa uli; at ang aking pananalita ay tumutulo sa kanila.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

At kanilang hinihintay ako, na gaya ng paghihintay sa ulan, at kanilang ibinubuka ang kanilang bibig na maluwang na gaya sa huling ulan.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Ako'y ngumingiti sa kanila pagka sila'y hindi nanganiniwala: at ang liwanag ng aking mukha ay hindi nila hinahamak.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Ako'y namimili sa kanilang daan, at nauupong gaya ng puno, at tumatahang gaya ng hari sa hukbo, gaya ng nangaaliw sa nananangis.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!