Job 29

Åter hov Job upp sin röst och kvad:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

 Ack att jag vore såsom i forna månader,  såsom i de dagar då Gud gav mig sitt beskydd,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

 då hans lykta sken över mitt huvud  och jag vid hans ljus gick fram genom mörkret!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

 Ja, vore jag såsom i min mognads dagar,  då Guds huldhet vilade över min hydda,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

 då ännu den Allsmäktige var med mig  och mina barn stodo runt omkring mig,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

 då mina fötter badade i gräddmjölk  och klippan invid mig göt ut bäckar av olja!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

 När jag då gick upp till porten i staden  och intog mitt säte på torget,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

 då drogo de unga sig undan vid min åsyn,  de gamla reste sig upp och blevo stående.

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

 Då höllo hövdingar tillbaka sina ord  och lade handen på munnen;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

 furstarnas röst ljöd då dämpad,  och deras tunga lådde vid gommen.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

 Ja, vart öra som hörde prisade mig då säll,  och vart öga som såg bar vittnesbörd om mig;

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

 ty jag räddade den betryckte som ropade,  och den faderlöse, den som ingen hjälpare hade.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

 Den olyckliges välsignelse kom då över mig,  och änkans hjärta uppfyllde jag med jubel.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

 I rättfärdighet klädde jag mig, och den var såsom min klädnad;  rättvisa bar jag såsom mantel och huvudbindel.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

 Ögon blev jag då åt den blinde,  och fötter var jag åt den halte.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

 Jag var då en fader för de fattiga,  och den okändes sak redde jag ut.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

 Jag krossade den orättfärdiges käkar  och ryckte rovet undan hans tänder.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

 Jag tänkte då: »I mitt näste skall jag få dö,  mina dagar skola bliva många såsom sanden.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

 Min rot ligger ju öppen för vatten,  och i min krona faller nattens dagg.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

 Min ära bliver ständigt ny,  och min båge föryngras i min hand.»

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

 Ja, på mig hörde man då och väntade,  man lyssnade under tystnad på mitt råd.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

 Sedan jag hade talat, talade ingen annan;  såsom ett vederkvickande flöde kommo mina ord över dem.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

 De väntade på mig såsom på regn,  de iade upp sina munnar såsom efter vårregn.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

 När de misströstade, log jag emot dem,  och mitt ansiktes klarhet kunde de icke förmörka.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

 Täcktes jag besöka dem, så måste jag sitta främst;  jag tronade då såsom en konung i sin skara,  lik en man som har tröst för de sörjande.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!