Job 21

Därefter tog Job till orda och sade:

А Йов відповів та й сказав:

 Hören åtminstone på mina ord;  låten det vara den tröst som I given mig.

Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою!

 Haven fördrag med mig, så att jag får tala;  sedan jag har talat, må du bespotta.

Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш.

 Är då min klagan, såsom när människor eljest klaga?  Eller huru skulle jag kunna vara annat än otålig?

Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух?

 Akten på mig, så skolen I häpna  och nödgas lägga handen på munnen.

Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть...

 Ja, när jag tänker därpå, då förskräckes jag själv,  och förfäran griper mitt kött.

І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє...

 Varför få de ogudaktiga leva,  ja, med åldern växa till i rikedom?

Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються?

 De se sina barn leva kvar hos sig,  och sin avkomma hava de inför sina ögon.

Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах...

 Deras hus stå trygga, ej hemsökta av förskräckelse;  Gud låter sitt ris icke komma vid dem.

Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого.

 När deras boskap parar sig, är det icke förgäves;  lätt kalva deras kor, och icke i otid.

Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає.

 Sina barn släppa de ut såsom en hjord,  deras piltar hoppa lustigt omkring.

Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують.

 De stämma upp med pukor och harpor,  och glädja sig vid pipors ljud.

Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.

 De förnöta sina dagar i lust,  och ned till dödsriket fara de i frid.

Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол.

 Och de sade dock till Gud: »Vik ifrån oss,  dina vägar vilja vi icke veta av.

А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем!

 Vad är den Allsmäktige, att vi skulle tjäna honom?  och vad skulle det hjälpa oss att åkalla honom?»

Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його?

 Det är sant, i deras egen hand står ej deras lycka,  och de ogudaktigas rådslag vare fjärran ifrån mig!

Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних...

 Men huru ofta utslocknar väl de ogudaktigas lampa,  huru ofta händer det att ofärd kommer över dem,  och att han tillskiftar dem lotter i vrede?

Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки!

 De borde ju bliva såsom halm för vinden,  lika agnar som stormen rycker bort.

Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її!

 »Gud spar åt hans barn att lida för hans ondska.»  Ja, men honom själv borde han vedergälla, så att han finge känna det.

Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме!

 Med egna ögon borde han se sitt fall,  och av den Allsmäktiges vrede borde han få dricka.

Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього!

 Ty vad frågar han efter sitt hus, när han själv är borta,  när hans månaders antal har nått sin ände?

Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?

 »Skall man då lära Gud förstånd,  honom som dömer över de högsta?»

Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме?

 Ja, den ene får dö i sin välmaktstid,  där han sitter i allsköns frid och ro;

Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний,

 hans stävor hava fått stå fulla med mjölk,  och märgen i hans ben har bevarat sin saft.

діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий.

 Den andre måste dö med bedrövad själ,  och aldrig fick han njuta av någon lycka.

А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він,

 Tillsammans ligga de så i stoftet,  och förruttnelsens maskar övertäcka dem.

та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє...

 Se, jag känner väl edra tankar  och de funder med vilka I viljen nedslå mig.

Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене.

 I spörjen ju: »Vad har blivit av de höga herrarnas hus,  av hyddorna när de ogudaktiga bodde?»

Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних?

 Haven I då ej frågat dem som vida foro,  och akten I ej på deras vittnesbörd:

Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте:

 att den onde bliver sparad på ofärdens dag  och bärgad undan på vredens dag?

що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист!

 Vem vågar ens förehålla en sådan hans väg?  Vem vedergäller honom, vad han än må göra?

Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить?

 Och när han har blivit bortförd till graven,  så vakar man sedan där vid kullen.

І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають...

 Ljuvligt får han vilja under dalens torvor.  I hans spår drager hela världen fram;  före honom har och otaliga gått.

Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа...

 Huru kunnen I då bjuda mig så fåfänglig tröst?  Av edra svar står allenast trolösheten kvar.

І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?...