Job 29

Og Job blev ved å fremføre sin visdomstale og sa:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Å, om jeg hadde det som i fordums måneder, som i de dager da Gud vernet om mig,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

da hans lampe skinte over mitt hode, da jeg ved hans lys vandret gjennem mørket,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

slik som jeg hadde det i min modne manndoms dager, da Guds vennskap hvilte over mitt telt,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

da den Allmektige ennu var med mig, og jeg hadde mine barn omkring mig,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

da mine føtter badet sig i melk, og berget ved mitt hus lot bekker av olje strømme frem!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Når jeg gikk op til porten i byen og inntok mitt sete på torvet,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

da drog de unge sig unda ved synet av mig, og de gråhårede reiste sig og blev stående;

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

høvdinger lot være å tale og la hånden på sin munn;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

de fornemme tidde stille, og deres tunge blev hengende ved ganen.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

Enhver som hørte om mig, priste mig lykkelig, og hver den som så mig, gav mig lovord.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

For jeg berget armingen som ropte om hjelp, og den farløse som ingen hjelper hadde.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Den som var sin undergang nær, velsignet mig, og enkens hjerte fikk jeg til å juble.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Jeg klædde mig i rettferdighet, og den opslo sin bolig i mig; rettsinn bar jeg som kappe og hue.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Øine var jeg for den blinde, og føtter var jeg for den halte.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

En far var jeg for de fattige, og ukjente folks sak gransket jeg.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Jeg knuste den urettferdiges kjever og rev byttet bort fra hans tenner.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

Jeg tenkte da: I mitt rede skal jeg få dø, og mine dager skal bli tallrike som sand.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

Min rot skal ligge åpen for vann, og nattens dugg skal falle på mine grener.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

Min ære blir alltid ny, og min bue forynges i min hånd.

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Mig hørte de på, de ventet og lyttet i taushet til mitt råd.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Når jeg hadde talt, tok de ikke til orde igjen, og min tale dryppet ned over dem.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

De ventet på min tale som på regn, de åpnet sin munn som for vårregn.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Når de var motløse, smilte jeg til dem, og mitt åsyns lys kunde de ikke formørke.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Fikk jeg lyst til å gå til dem, da satt jeg der som høvding og tronte som en konge i sin krigerskare, lik en som trøster de sørgende.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!