Job 30

Men nu ler de av mig, de som er yngre av år enn jeg, hvis fedre jeg aktet så ringe at jeg ikke vilde sette dem blandt mine fehunder.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

Hvad hjelp kunde jeg også ha av dem, de som har mistet all manndomskraft?

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

De er uttæret av nød og sult; de gnager på den tørre mo, som allerede igår var ørk og øde;

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

de plukker melde innunder buskene, og gyvelbuskens røtter er deres brød.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Fra menneskenes samfund jages de ut; folk roper efter dem som efter tyver.

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

I fryktelige kløfter må de bo, i huler i jord og berg.

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

Mellem buskene skriker de, i neslekratt samler de sig,

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

barn av dårer og æreløse folk, pisket ut av landet.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

Og nu er jeg blitt til en spottesang og et ordsprog for dem.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

De avskyr mig, holder sig langt borte fra mig, og mitt ansikt sparer de ikke for spytt;

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

for de har løst sine tøiler og ydmyket mig, og bislet har de kastet av for mine øine.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Ved min høire side reiser deres yngel sig; mine føtter støter de bort og legger sine ulykkesveier mot mig.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

De bryter op min sti, de gjør hvad de kan for å ødelegge mig, de som selv ingen hjelper har.

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

Som gjennem en vid revne kommer de; gjennem nedstyrtende murer velter de sig frem.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Redsler har vendt sig mot mig, som stormen forfølger de min ære, og som en sky er min velferd faret bort.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

Og nu utøser min sjel sig i mig; trengsels dager holder mig fast.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

Natten gjennemborer mine ben, så de faller av, og min verk og pine hviler ikke.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Ved Guds store kraft er det blitt slik med mig at min klædning ikke er til å kjenne igjen; den henger tett omkring mig som kraven på min underkjortel.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Han har kastet mig ut i skarnet, så jeg er blitt lik støv og aske.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Jeg skriker til dig, men du svarer mig ikke; jeg står der, og du bare ser på mig.

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Du er blitt grusom mot mig, med din sterke hånd forfølger du mig.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Du løfter mig op i stormen, du lar mig fare avsted, og du lar mig forgå i dens brak;

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

for jeg vet at du fører mig til døden, til den bolig hvor alt levende samles.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Dog, rekker ikke mennesket ut sin hånd når alt synker i grus? Skriker han ikke om hjelp når han er kommet i ulykke?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Gråt jeg ikke selv over den som hadde hårde dager? Sørget ikke min sjel over den fattige?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

For jeg ventet godt, men det kom ondt; jeg håpet på lys, men det kom mørke.

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Mine innvoller koker og er ikke stille; trengsels dager er kommet over mig.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Sort går jeg omkring, men ikke av solens hete; midt iblandt folk reiser jeg mig og roper om hjelp.

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

Jeg er blitt en bror av sjakaler og en stallbror av strutser.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

Min hud er sort og faller av mig, og mine ben er brent av hete.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

Og min citar er blitt til sorg, og min fløite til gråt og klage.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...