Job 29

Giobbe riprese il suo discorso e disse:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

"Oh foss’io come ne’ mesi d’una volta, come ne’ giorni in cui Dio mi proteggeva,

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

quando la sua lampada mi risplendeva sul capo, e alla sua luce io camminavo nelle tenebre!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

Oh fossi com’ero a’ giorni della mia maturità, quando Iddio vegliava amico sulla mia tenda,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

quando l’Onnipotente stava ancora meco, e avevo i miei figliuoli d’intorno;

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

quando mi lavavo i piedi nel latte e dalla roccia mi fluivano ruscelli d’olio!

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

Allorché uscivo per andare alla porta della città e mi facevo preparare il seggio sulla piazza,

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

i giovani, al vedermi, si ritiravano, i vecchi s’alzavano e rimanevano in piedi;

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

i maggiorenti cessavan di parlare e si mettevan la mano sulla bocca;

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

la voce dei capi diventava muta, la lingua s’attaccava al loro palato.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

L’orecchio che mi udiva, mi diceva beato; l’occhio che mi vedeva mi rendea testimonianza,

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

perché salvavo il misero che gridava aiuto, e l’orfano che non aveva chi lo soccorresse.

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Scendea su me la benedizione di chi stava per perire, e facevo esultare il cuor della vedova.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

La giustizia era il mio vestimento ed io il suo; la probità era come il mio mantello e il mio turbante.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Ero l’occhio del cieco, il piede dello zoppo;

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

ero il padre de’ poveri, e studiavo a fondo la causa dello sconosciuto.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Spezzavo la ganascia all’iniquo, e gli facevo lasciar la preda che avea fra i denti.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

E dicevo: "Morrò nel mio nido, e moltiplicherò i miei giorni come la rena;

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

le mie radici si stenderanno verso l’acque, la rugiada passerà la notte sui miei rami;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

la mia gloria sempre si rinnoverà, e l’arco rinverdirà nella mia mano".

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Gli astanti m’ascoltavano pieni d’aspettazione, si tacevan per udire il mio parere.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

Quand’avevo parlato, non replicavano; la mia parola scendeva su loro come una rugiada.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

E m’aspettavan come s’aspetta la pioggia; aprivan larga la bocca come a un acquazzone di primavera.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

Io sorridevo loro quand’erano sfiduciati; e non potevano oscurar la luce del mio volto.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Quando andavo da loro, mi sedevo come capo, ed ero come un re fra le sue schiere, come un consolatore in mezzo agli afflitti.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!