Job 30

E ora servo di zimbello a dei più giovani di me, i cui padri non mi sarei degnato di mettere fra i cani del mio gregge!

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

E a che m’avrebbe servito la forza delle lor mani? Gente incapace a raggiungere l’età matura,

Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

smunta dalla miseria e dalla fame, ridotta a brucare il deserto, la terra da tempo nuda e desolata,

Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

strappando erba salsa presso ai cespugli, ed avendo per pane radici di ginestra.

рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

Sono scacciati di mezzo agli uomini, grida lor dietro la gente come dietro al ladro,

Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

abitano in burroni orrendi, nelle caverne della terra e fra le rocce;

так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

ragliano fra i cespugli, si sdraiano alla rinfusa sotto i rovi;

ревіли вони між кущами, збирались під терням,

gente da nulla, razza senza nome, cacciata via dal paese a bastonate.

сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

E ora io sono il tema delle loro canzoni, il soggetto dei loro discorsi.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

Mi aborrono, mi fuggono, non si trattengono dallo sputarmi in faccia.

Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

Non han più ritegno, m’umiliano, rompono ogni freno in mia presenza.

бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

Questa genia si leva alla mia destra, m’incalzano, e si appianano le vie contro di me per distruggermi.

По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

Hanno sovvertito il mio cammino, lavorano alla mia ruina, essi che nessuno vorrebbe soccorrere!

Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

S’avanzano come per un’ampia breccia, si precipitano innanzi in mezzo alle ruine.

немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

Terrori mi si rovesciano addosso; l’onor mio è portato via come dal vento, è passata come una nube la mia felicità.

Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

E ora l’anima mia si strugge in me, m’hanno còlto i giorni dell’afflizione.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

La notte mi trafigge, mi stacca l’ossa, e i dolori che mi rodono non hanno posa.

Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

Per la gran violenza del mio male la mia veste si sforma, mi si serra addosso come la tunica.

З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

Iddio m’ha gettato nel fango, e rassomiglio alla polvere e alla cenere.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

Io grido a te, e tu non mi rispondi; ti sto dinanzi, e tu mi stai a considerare!

Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

Ti sei mutato in nemico crudele verso di me; mi perseguiti con la potenza della tua mano.

Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

Mi levi per aria, mi fai portar via dal vento, e mi annienti nella tempesta.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

Giacché, lo so, tu mi meni alla morte, alla casa di convegno di tutti i viventi.

Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

Ma chi sta per perire non protende la mano? e nell’angoscia sua non grida al soccorso?

Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

Non piangevo io forse per chi era nell’avversità? l’anima mia non era ella angustiata per il povero?

Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

Speravo il bene, ed è venuto il male; aspettavo la luce, ed è venuta l’oscurità!

Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

Le mie viscere bollono e non hanno requie, son venuti per me giorni d’afflizione.

Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

Me ne vo tutto annerito, ma non dal sole; mi levo in mezzo alla raunanza, e grido aiuto;

ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

son diventato fratello degli sciacalli, compagno degli struzzi.

Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

La mia pelle è nera, e cade a pezzi; le mie ossa son calcinate dall’arsura.

моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

La mia cetra non dà più che accenti di lutto, e la mia zampogna voce di pianto.

І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...