Job 29

ایّوب به کلام خود ادامه داده گفت:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
ای کاش دوران سابق و آن روزهایی که خدا مراقب و مواظب من بود، دوباره می‌آمد.
О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
در آن روزها نور او بر من می‌تابید و راه تاریک مرا روشن می‌کرد.
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
آن وقت دوران کامرانی من بود و از دوستی خدا برخوردار بودم.
як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
خدای قادر مطلق با من بود و فرزندانم دور من جمع بودند.
коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
پاهای خود را با شیر می‌شستم و از صخره‌‌ها برای من روغن زیتون جاری می‌شد.
коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
وقتی به دروازهٔ شهر می‌رفتم و بر کرسی خود می‌نشستم،
Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
جوانان برای من راه باز می‌کردند و ریش‌سفیدان به احترام من برمی‌خاستند.
як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
رهبران شهر از حرف زدن باز می‌ایستادند و سکوت می‌کردند.
зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
حتّی شخصیّت‌های مهم با دیدن من ساکت می‌شدند.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
هرکسی که مرا می‌دید و سخنان مرا می‌شنید، مرا ستایش می‌نمود.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
زیرا من به داد مردم فقیر می‌رسیدم و به یتیمانِ بی‌کس کمک می‌کردم.
бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
کسانی‌که در حال مرگ بودند، برایم دعا می‌کردند و با کار نیک، دل بیوه زنان را شاد می‌ساختم.
Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
کارهای خود را از روی عدل و انصاف انجام می‌دادم.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
برای کورها چشم و برای مردم لَنگ، پا بودم.
Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
از نیازمندان مثل یک پدر دستگیری می‌کردم و از حق غریبان دفاع می‌نمودم.
Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
دندانهای نیش ظالمان را می‌شکستم و شکار را از دهنشان می‌گرفتم.
Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
آرزو داشتم که بعد از یک عمر شاد و طولانی، به آسودگی در خانهٔ خود بمیرم.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
مثل درختی بودم که ریشه‌اش به آب می‌رسید و شاخه‌هایش با شبنم شاداب می‌شدند.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
همه از من تمجید می‌کردند و قدرت و نیروی من روزافزون بود.
Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
همه به سخنان من گوش می‌دادند و از پندهای من استفاده می‌کردند.
Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
وقتی من سخنانم را تمام می‌کردم، کسی حرفی نمی‌زد. کلام من مانند قطرات شبنم بر آنها می‌چکید.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
آنها همچون دهقانی که چشم به راه باران باشد، با شوق تمام منتظر شنیدن کلام من می‌بودند.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
وقتی دلسرد می‌شدند، با یک تبسم آنها را دلگرم می‌ساختم و با روی خوش، آنها را تشویق می‌نمودم.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
در میان آنها، مانند پادشاه حکومت می‌کردم و در هنگام غم، آنها را تسلّی می‌دادم.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!